У бурю я гуляю мирно,а вітер тихо завіва;
Іду кудись завжди покірно,ловлю краплини на очах;
Все темрява покрила, стрічками світло,то паде;
То зникне знову, знову диво знайдеться у простих речах;
Всі люди зникли,бо бояться,того,що з неба б"є зненацька;
Бояться сили,що безвладна, така прекрасна,бездоганна;
Жорстока,люта,несмиренна,богиня сьогодення...
---------------------------
А я все йду,занурюючись в воду,
Мов світло з неба лине,не тече,
Мрійливо нам показує всю вроду,
Яку людське презирство ніколи не знайде;
У ній для мене світ відкритий,
Душа обмита,тіло чисте,
Тепло забере,дає радість,
Свободу мрій,думок багатість,
Все швидше й швидше я лечу,
Ламаюсь,падаю...Течу,
лежу в воді і бачу...
затих і мирно сплю...
------------------------
Прокинувшись я знову знайду свою нудьгу;
Пучки людей на вулицях,все ноги їх несуть;
Далеко,але марно,коли душа пуста;
А наміри несправжні,то ти течеш немов вода;
Шляхи вже обрані для тебе,але не знаєш де журба;
За течією мчиш смиренно,туди де ціль твоя єдина;
Залишила свій слід на пам"ять;
Щоб ти побачив,відгадав;
Загадку,що собі сам дав,
І відповідь давно вже знаєш,
Даєш її і помираєш...
світ далі йде по свому колу,
Несе журбу свою довкола,
всіх нас давно уже нема...
Безмежно крапає вода...
ID:
260208
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.05.2011 22:27:53
© дата внесення змiн: 17.05.2011 22:27:53
автор: Ара
Вкажіть причину вашої скарги
|
Глибокий, гарний,філософський роздум.
