Сонце моє, чом не тим обрієм,
Густо, часто, проміні золотило.
Фарбами райдуга, рукою подати -
І крила виросли, наче від роду.
Очі твої, сердешні, - що в них темрява,
Закрутила роки, спину згорбила.
Пішли травами ноги віддані.
Понесли крила над З́емлею.
Кляв ті крила, забруднив її.
Пір'я - то сльози її, діамантами,
Не зламали душі кроки впертого.
Українські землі порепані
Дощ затято з'єднує, силою.
Не промовити пошепки імені,
Та зірки коромислом-півмісяцем
Нагадають посмішку в розпачі.
2011
