Нестерпно хочеться вдихнути чистого повітря,
легені повні куряви піднятої від бігу на дорогах,
дорого дарити час дарований від Бога,
тому ступивши тільки із порога й починаєм бігати.
Кажу чистим повітрям хочу дихати,
а сам нікому не даю від бігу у галопі.
На лапі звіра,що прокинувся від сплячки
лишився мед ще липовий,от він і ходить гоноровий
оглядаючи завмерлий ліс,
на дерево заліз і з висоти виглядує для себе здобич серед тих,
що понад лісом знизу бігають.
Уже наш біг у втечу перетворюється зі сльозами на очах
із рідної землі на чужині шукаючи притулку.
Утікли,лишили сім*ї,відсилаємо посилку,утішаючи себе,
що все ж ми ще господарі у себе в домі.
А де наш дім,якщо роки минають за морями,
приходимо до тями,коли по скронях вдарить сивина...
та краще б ще тоді в бою було б померти від удару звіра,
що скоро знов заляже в сплячку.
Провина втечі душі спокою не дає.
Так може хоч тепер зіжмемо кулаки до бою,
щоб достойно в рідній землі нас поховали
і не згадували лихим словом внуки і сини.
