Не відпочивши ані трохи,
Лише коней порозпрягав,
Геракл,як кажуть,в руки ноги,
У нову подорож пігнав.
Та на дорозі встали гори,
Що звуться Фолос,та круті.
Геракл підбив добряче ноги,
Зморився геть,та і упрів.
Шукав струмок по-між дубами,
Щоб спрагу трохи утолить.
Ледь ворушив уже устами,
Однак почув щось тупотить.
Побачив він коня,одначе
Коли ще краще придививсь,
-Людина мов на ньому скаче.
Та ні і тут він помиливсь.
Скакало щось,мов пів людини,
Щось отаке,мов пів коня.
Вірніше тулуб худобини
Й людини пів,на нім ганя.
-От дивина.Та це ж кентавр.
Такого ще не бачив зроду.
Можливо він покаже воду,
Поки я зовсім не пропав.
Кентавр привітним був,на диво.
Геракла м`ясом пригостив.
Водою б пригостив можливо,
Та не було,на водопій ходив.
Між тим згадав,що у Херона
Дарунок від Діоніса-вино.
Однак без дозволу патрона,
Не можна пити,всеодно.
Геракл почувши такі речі,
Від здивування остовпів.
-Що крутиш ти,й ховаєш очі?
Хоча би гостя пригостив.
-Ти сам не пий,коли не можна,
А ялиш трохи пригублю.
-Та ні,тобі я пособлю-
Сказав тут Фол,-Потрохи можна.
То ж не встояла заборона.
Вчепились Фол й Геракл вина.
Ще трохи й бочечка Херона,
Їм показати мала дна.
Та тут такеє почалося,
Піднявся тупіт й дикий гвалт.
В Геракла здибилось волосся
І Фол злякався ненажарт.
Табун кентаврів,мов та буря,
На хижку кволу налетів.
Про заборону пам`ятая,
Вино відбити захотів.
Побачивши,що не до жартів,
Геракл враз лука і нап`яв.
Не довго думавши ,кентаврів,
Мабуть зп`ятьох таки поклав.
А решта тут же повтікали
І десь сховалися у ліс.
Лиш копитами закивали,
Мов вихор їх кудись поніс.
-Хорошу учту зіпсували,-
Бурчав Геракл собі під ніс,
-Спочатку добре частували,
А потім їх попутав біс.
-Ну та нехай,піду по вепра.
У лісі мабуть тре шукать.
Тварюка ця на диво хитра,
Не легко буде упіймать.
Подавсь між скелями й дубами.
-Та Боже,важко ж як ходить,-
Пройшовши трохи між кущами,
На хмиз присів,що би спочить.
Та хмиз під ним заворушився.
Та щось так дико захрючить.
Геракл,щодуху,підхопився,
За дубака чимдуж біжить.
Із хмизу вепр,мов чорт із пекла,
До дуба кинувсь стрімголов.
Мабуть з корову був цей веприк,
Ну і сморід від нього йшов.
Гемселив іклами у дуба,
Летіли геть лише тріски.
Ця сила хижа,сила груба,
Рознесла дуба на друзки.
Гераклу нікуди ховатись,
То ж уперед наставив щит.
І стало сонце відбиватись,
Та й засліпило вепра вмить.
А ще Геракл мечем періщив
У того самого щита.
І вепр злякався мабуть трішки,
Та показав лише хвоста.
Геракл пустивсь наздоганяти,
Що мало і не збився з ніг.
Та наздогнав веприну кляту,
Коли та вскочила у сніг.
А тут вже він,стиснувши носа,
Скрутив його,хоча й смердів.
Узяв на спину й до Аргоса,
Немов на крилах ,полетів.
ID:
336788
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 12.05.2012 10:37:11
© дата внесення змiн: 12.05.2012 10:37:11
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
