І знов Еврисфей,запросивши Геракла,
Повідав йому про Атланта сади.
Вони на краю чи Землі,чи то Неба.
До них,мабуть,буде багато ходи.
-Там,десь на краю,за пустелею й морем,
Де царствує Ніч,і де Сонце сіда,
Розкинувся сад там по каменям голим,
По скелям пласким,та не в тому біда.
- Пильнують той сад Геспериди прекрасні -
Ночі дочки і мана вечорниць.
Атлантові мужньому тільки підвласні.
Цнотливі сестрички й не роблять дурниць.
- У тому саду ручаї та водойми,
А дно в них встеляють піски золоті.
І там,де між листям лотосів пройми,
Риби гасають в криштальній воді.
- На яблунях там плоди золотії,
Зірвеш мені три,за усяку ціну.
І тим ти сповниш мої давнії мрії
І послугу зробиш мені ще одну.
Як завше Геракл,у далеку дорогу,
Узяв шкіру лева і палицю теж.
Вклонився Мегарі й домівки порогу,
Поринув у світ,що немає бач меж.
У пошуках саду сходив усю Землю,
Та все було марно,усе без путя.
І раптом побачив зеленую хвилю
І німфи на ній,що принесла вода.
Зелені красуні йому щебетали,
Що треба спитати господаря хвиль.
Нерея косматого й раптом пропали.
Зостався на хвилях тільки Нерей.
Косматий господар виказав тайну:
-У Африці ген,за пісками пустель
Атланта сади,та землю цю крайню,
Трима в охороні могутній Антей.
Нема йому рівних,бо силу могутню
Черпа син Землі,від сили її.
Тому й непоборний,бо всюди присутню,
Бере її він від своєї Землі.
Та не спинили ці вісті Геракла.
В Лівійську пустелю він сміло ввійшов.
Пекло тут нещадно,що й потом просякла
І лев`яча шкіра,та мабуть і кров.
Крізь бурю піщану побачив Антея.
На зустріч той біг і Гераклу кричав,
Щоб він зупинився,бо сердиться Гея,
Та враз на Геракла напав.
Боролися довго ці дужі гіганти.
Геракл поступово сили втрачав.
Та враз пригадав він Нерея поради.
Антея підняв й до Землі не пускав.
І той поступово утратив всю силу.
Геракла однак пропустить не бажав.
Як міг захищав свою Земленьку милу,
Хоча боронитися сили не мав.
Отак і загинув в обіймах Геракла.
Той далі пішов,перепони не мав.
Та скоро скінчилась пустеля ця клята.
Нарешті в Титана сади причвалав.
Побачив Титана,що спину підставив
Під Небо Землі і руками тримав
За край небосхила і певно вже марив
Щоб хтось підсобив,та на себе це взяв.
Геракл розповів навіщо придибав.
Просив,щоб Титан йому яблука дав.
І той,бувши щедрим,умову лиш видав,
Щоб Небо,з годинку,Геракл потримав.
Геракл погодився,на час потримати,
Поки би Титан йому яблука рвав.
І той вмить згодився трійко віддати,
На спину Гераклові Небо піддав.
Тягар непомірний,гераклові ноги,
У землю ввігнав до саменьких колін.
Геракл застогнав:-Всемогутнії боги,
Невже ослабів брат земний ваш і син?
Натуживсь Геракл,що аж жили тріщали,
Та слабкість свою не хотів показать.
Упертість,та воля гору узяли
І зміг він край Неба усе ж припіднять.
Тим часом Титан,в садах Геспаридів,
Три яблука,сину Зевеса,зірвав.
А потім в тіні він на лаві посидів.
І небо тримати бажання не мав.
Тому і старався Геракла здурити,
Що в Грецію яблука сам занесе.
Навіщо Геракл мав би ноженьки бити,
Хай трохи спочини,та сил набере.
"Ага відпочину,тримаючи Небо",-
Подумав Геракл,тре Титана здурить.
Сказав,що йому підкласти щось треба,
Бо Небо тверде і що спина болить.
Титан погодився потримати трохи,
Поки то Геракл щось м`якеньке знайде.
А той із землі ,ледве вийнявши ноги,
Сказав що у Грецію сам бач піде.
- Здурив я тебе,так що вибач Титане.
Не втримає Небо ніхто,крім тебе.
Нікому з земних на то сили не стане.
На віщо ж дурити я маю себе.
Щоб якось полегшити працюТитана,
Ударив Геракл у скелю мечем.
І в скелі твердій враз зробилася рана,
З якої вода потекла ручаєм.
Ручай у пустелю приніс прохолоду.
- Це мій тобі дар і на тому прощай.
Найбільше в житті я ціную свободу,
А ще милу Грецію-батьківський край.
ID:
340820
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 30.05.2012 15:40:29
© дата внесення змiн: 31.05.2012 21:37:27
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
