Мирослав Гончарук-Хомин
Я З ВIЧНIСТЮ ЗУСТРIНУСЬ ВОСЕНИ...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339710
Я з вічністю зустрінусь восени,
Її палкі вуста мене пригублять,
І вип`ють мрії, спогади і сни,
І я прокинусь з каменем у грудях.
Осліпну я і мороки пітьми
Зі мною гратимуть у ті дитячі ігри,
А я німий мовчатиму, й вони,
Зведуть мене туди, де білі стіни.
Я з відчаєм мов з другом побратаюсь,
Розкаже він, що краще тут не жить.
Послухаю...А потім попрощаюсь,
Подякую...І втрачу свою мить.
І витече уся червона кров
Моїх надій і старого кохання...
І більше не напишу про любов,
Бо катом стали ті слова зізнання.
Я з вічністю зустрінусь восени,
Вона мене мов мати проголубить...
І я ввійду уже в чужі сади...
І втрачу пульс...А скажуть: «Від застуди...»
___________________________________________________________________
Я ВСТРЕЧУ ВЕЧНОСТЬ...
Я встречу вечность в свой осенний день,
И, поцелуем пламенным отмечен,
Лишусь воспоминаний, снов, идей,
И пробужусь, на сердце с камнем вечным.
Ослепну я, и мраком темноты
С незрячим мною дьявольская тьма
Начнет шалить, как в детстве незабвенном,
И, бессловесный, я сойду с ума,
И снизойду с ней вместе к белым стенам.
С отчаяньем, как с братом, обнимусь,
Услышу от него: здесь жить не стоит,
И попрощаюсь, скомкав в сердце грусть,
Поклоном благодарным успокоюсь.
Иссякнет , истечет живая кровь
Моих надежд и прежнего страданья…
И слова не найдется про любовь,
Ведь палачом представилось признанье.
Я встречу вечность в свой осенний час,
Она, как мать, печаль лелеять будет…
Сады чужие скроют нас от глаз…
Исчезнет пульс…
А скажут: «От простуды…»
Олечка, посмотри мои новые фотки - вчера в укр. биб-ке отмечали Дни славянской письменности.
от Анатольевича! 
