Вона одягнула маску,
Але не тому, що хотіла,
А тому, що так треба...
Вона жила у нашому світі,
і цей світ був схованкою для неї.
Вона не хотіла відчувати на собі презирливі погляди,
Не хотіла здаватися іншою,
Не хотіла бути сама собою,
І вбираючи риси людей,
з їхніми пороками та вадами,
Вона не розуміла,що може втратити
Свою сутність, саму себе...
А ця маска стане не маскою,
А обличчям, прирісши до тіла,
Прижившись до нього...
Крок за кроком і пустота,
Любов і ненависть, дружба і зрада -
Усе змішалося в одну гримучо-ядовиту суміш,
Яка не приносить нічого,сіє байдужість.
Ця чорна маска ховає її справжнє єство,
Принаймі те, що від нього лишилося.
Вона намагається її зняти...
Але не може, не може сказати,
Яка вона насправді...
І ти і не ти! Що за дивна метаморфоза!
І йдеш і не йдеш, шукаєш спокою,
Відгороджуючись від світу і від себи самої.
Вона боїться людей,їх поглядів, жестів,
Боїться,що вони зрозуміють, хто вона насправді...
І відштовхнуть від себе...Вижмуть, викрутять,
І перемелють,через м'ясорубку життя.
І викинуть геть...На смітник життя...
Тебе не розуміють і не можуть зрозуміти,
Ну що ж ти уже до цього готова!!!
Ти для них ненормальна, а може і навіть трішки божевільна.
Так, божевільна, але ти лишаєшся сама собою,
ТИ це ТИ більш нікому цього не зрозуміти
ID:
353120
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.07.2012 16:31:21
© дата внесення змiн: 26.07.2012 16:31:21
автор: Roxana Bogdanowych
Вкажіть причину вашої скарги
|
