Вони творили вічне, незабутнє:
Перо, папір, натхнення і рука.
І крізь віки лунатиме могутня
Словесна доля - спрагла і важка.
Але не вмруть і виживуть в неволі
Рядки, які палили вже не раз,
І наче діти змучені та голі,
З усіх сторін чекатимуть образ.
Роки пройшли, а слово не змінилось,
Душа у ньому й досі ще живе,
Його топили, але не втопилось,
Дніпро Шевченка й досі ще реве.
Не можна слова вічного забути,
Бо доля в нього була не легка.
І не дадуть в кайдани нас закути
Перо, папір, натхнення і рука!
чудово.
