ти безболісно вростаєш
у моє ребро
і навмисно витискаєш
вічність із пальця
ніч ковтає і накриває нас
своєю сивою тінню
а ранок ще далеко за небом
метушливо вовтузиться
сполоханим світлом
знаходиш рану на тілі
знаходиш отвір у небі
і цілишся прямо у серце
музикою пливеш по шкірі
впиваєшся ненаситними голками
літо - час радіти
осінь - час переосмислювати радість
жовтень народжує холод
по стеблах піднімається волога
у тобі натомість
протікає запечена ртуть
ти розчиняєшся
мов сіль у воді
як віра у твоїх щирих молитвах
як море в долонях наскрізних
у тобі неозорі помисли
у цих птахів безпорадні пестощі
я писатиму про нас історію
а ти бажатимеш тиші і лестощів
