Прокинься й оживи,
тиране –
випадково перекинь
та вилий світло в день.
Єдиний пуп’янок
квітневого дивану,
прокинься та цвіти
опісля сонних гнань в едем.
Прокинься!
За вікном шепоче канонада,
гримить з незнаних ер.
Лише тобі
співає хмурі серенади,
клекоче в хмарах
з початку й дотепер.
Не прокидайся,
ні, не треба.
Чи певен ти,
із головою,
що будень не розчиниться
у світлих плямах на стіні?
А світло, пролите в картину дня,
готуючись до бою,
не закипить, не втухне
в час війни?
