У очах її сірих смуток,
На повіках – краплинки роси,
Одинока, самотня, забута,
Лиш в ТБ якісь голоси.
Все чекає, зітхає, сумує,
Телефон зажала в долоні,
І думки, немов павутина,
Тримають її у полоні.
У думках строкаті сюжети:
То яскраві, то надто тьмяні,
І єдиний жаданий образ
Розпалює в серці вогні.
І що сталось? Не зрозуміли!
Просто погляди не зійшлись.
Щось доводили, сперечались,
І засмучені розійшлись.
І тепер роса на повіках,
Телефон уперто мовчить.
Та не може вона поступитись,
Перший крок на зустріч зробить.
Сльози. Відчай. Болюче кохання.
Пролунав знайомий рінгтон.
«Привіт. Скучив. Зайду на хвилинку.»
«Я спущусь. Поламавсь домофон!!!»
2010
