Ну ось. Нарешті.
Зупинився час.
Чужа війна, і ти, і те дівчатко…
Усе перевернулось,
Бій почавсь
(о, як би пережити все спочатку).
Ця вбивча нерухомість, це дитя.
І той ведмедик в неї в рученятах…
Вона тобі пробачила – затям,
Бо діти ще не вміють не прощати.
В твоєму серці чітко клацнув зум.
Технічно, без емоцій і надривів.
І витер ненароджену сльозу,
Загублену в іржавій горла ринві.
І все так швидко.
Цівочкою кров.
Стіна.
Дівчатко.
Постріл.
Порожнеча…
Не допоможуть тисячі церков,
Не допоможе у майбутнє втеча.
Ти ще тоді не каялась, мабуть,
Ще серце не вважала за пророка,
Бо чим тоді і як тоді збагнуть,
Що ця світлина - "краще фото року"?
