Сиві коні впряглися в скроні,
І хомут гне щодня униз;
Та проте, на життєвім лоні,
Я ретельно збираю хмиз.
У мені ще горить надія,
Хоча спогад мене пече...
За вітрами злетіла мрія,
Без опори тепер плече.
Не гнув спину перед Ваалом,
Не служив золотим тільцям.
Словом віри- міцним кресалом,
Запалив молоді серця.
Ще є час боронить країну,
Стане сили піднять меча;
Треба разом долать руїну,
Доки в храмі горить свіча.
Ще зберем бур'яни із жита-
Хай буяють в полях хліба,
Квітне доля, дощами вмита,
Де ще вчора була журба.
Ще дам відсіч голодним крукам,
В джерелі ще змочу вуста;
І як приклад своїм онукам,
До кінця донесу хреста...
Треба разом долать руїну,
Доки в храмі горить свіча.
-Пророча думка! Автори відчули, що свіча духовності не вічна, треба її плекати зараз, бо завтра може бути пізно! Величезна подяка!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Что-то тебя в последнее время тянет на завещания. Не гнала бы коней. Да ещё и на пару с Виталием.
... А стих, конечно, хорош. Такие надо детям в школе учить, а не то, что втрамбовывают в программу.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я не спішу! Не хвилюйся! Хто ж тобі експромтнічатиме?
А от за відгук- дяка від нас!