- Талант не проп'єш! -
Кидали мені моряки,
Юнга не варт,
А найкраще море -
Пустеля.
І горіли сумлінням
У душі моїй вітряки,
І крила розвів,
Але заважала стеля.
І що я роблю
У цих корабельних портах,
У доках душі,
Сухогрузах чужих пороків.
Мене привело бажання
Розділити себе на два,
Із різницею у 15,
Або краще у 20
Років.
Тоді я зміг би
Шукати чужих берегів,
Пити із місяця воду,
Писати листівки листям,
Стрілятись у груди,
Із кручі б собі летів,
Трощив би щогли,
Викарбовував щось
на жесті.
А старший пив би собі
Вино,
Писав би вірші,
Читав би нічної внукам,
У нього в душі було б
Тепло,
І не так холодно,
І він би мав друзів,
Яких він брав на поруки.
Але я і один у житті
Не встиг,
Зупинити вагон,
Поміняти потяг
Переключити стрілку.
Може, у мене
Просто не той провідник.
Убив пересмішника.
А треба було
Перепілку.
