-Та не кричи так! – просить вампір дівчину, – Мені тільки пігулку запити!
-Ой! Справді?! А Вас щось болить? – поцікавилась та вмить забувши про страх.
-Ні! Я просто люблю всякі пігулки їсти, - скривився кровопивець, - звісно болить!
-А що болить? А Ви знаєте, що пігулки краще запивати чистою водою? Це я Вам як спеціаліст кажу – дівчина закінчила 3 курс медичного університету і була переконана, що про хвороби знає майже все.
-Яка вода? Ти про що? Я ж вампір! І взагалі, мене дуже болить, я йти не можу, а ти як медик зобов’язана мені допомогти! – вампір схопився за живіт і скривився так, ніби його різали.
-Звісно допоможу – заспокійливо погладила по руці - сідайте на лавочку, я швидко! – і штовхнувши ошелешеного вампіра на згадану лавку швидко побігла в сторону готелю.
-Ну от, добалакався! Треба було зразу кусати, а потім говорити, так ні ж, спілкування захотілось. А тепер сиди голодний – вампір скрушно похитав головою. Відверто кажучи він був не такий вже й голодний, бо за сьогодні вже чотири рази «запивав пігулку», але втрачати можливість поживитися ще раз було чомусь образливо. І що за дівчата тепер? От колись було добре – настрахаєш, вона втратить свідомість і пий хоч залийся. А тепер? То кричать так, що вуха закладає, а деякі ще й битись починають – аж здригнувся згадуючи як одна туристка відпрацьовувала на ньому прийоми карате, а потім ще й бризнула в очі лаком для волосся. І все таки гарно я придумав - думав граф Дракула. Так, це був саме він – всі думають що я мертвий, приїжджають до мого замку на екскурсію, а я спокійно можу харчуватись. З кожного по трохи крові плюс ранозагоювальна мазь, плюс закляття забуття і всі щасливі: я ситий, та й людям кажуть корисно час від часу кров’ю ділитись.
-Тримайте! - граф аж підскочив від несподіванки й ошелешено дивився на дівчину, яка простягнула йому стакан води й важко дихала засапавшись від бігу.
-Та пийте вже! Вас же болить! – повторила дівчина.
-Пити воду? Ти сказилась?? – жахнувся кровопивець, - я вампір чи хто по твоєму? І взагалі, сядь, не люблю дивитись знизу вверх.
-А ви справді вампір? – дівчину просто розпирало від цікавості, а очі буквально палали таким вогнем, що Дракула інстинктивно відсунувся
-Справді, а що не схожий? – сердито насупився й показав зуби.
-Схожий, схожий – закивала заспокійливо, хоче відверто кажучи червонощокий повненький граф в спортивному костюмі і сучасною стрижкою мало нагадував той образ який описаний в численних книжках. Якщо зовсім відверто, то абсолютно не схожий, хіба що зуби… Тому дівчина мудро вирішила не злити нервового графа й тримати язика за зубами. Своїми зубами.
-Чому питаєш як бачиш? Замок чий сьогодні відвідувала? То ж бо. Давай вже пігулку зап’ю та й піду.
-Пийте, я ж принесла воду
-Ти далі за своє? Знущаєшся над хворим? – граф знову схопився за живіт й жалісно заойкав.
-Вас живіт болить? А де? А як? А коли? До їди чи після? – затараторила майбутня лікарка.
-Після – поскаржився Дракула й тут же про це пошкодував
-Якщо після то зараз крові не можна пити – ще більше болітиме. А які пігулки ви приймаєте? Напевне якісь обезболюючі. Це неправильно, хворобу треба лікувати, а не тільки знімати симптоми. Зараз я Вам все назначу – дівчина витягла з сумочки блокнот й ручку і почала швидко писати, шепчучи собі під ніс – ось це треба поколоти, це, і цей препарат також було б добре, а ще пігулки ці, ці й оці. Ой ще одні уколи забула. А ще – підвела очі на вампіра, що сполотнів від жаху дивлячись на швидко ростучий список медикаментів – щось Ви такий бліденький, певне таки треба Вам крові, але не пити, а в вену.
-В вену це як? – почувши слово "кров" Дракула розслабився, але як водиться зарано.
-Для капання в вену беруть пакет з кров’ю і встромляють в нього голку, потім беруть довгу тоненьку трубочку з двома голками на кінцях і одну голку встромляють в пакет з кров’ю, а іншу в вену – як могла пояснила студентка вампіру, що тепер був більше схожий на примару.
-Зараз ще порахую скільки шприців треба і все – запевнила свого першого пацієнта.
Нахилилась над блокнотом і за рахунками не помітила як граф Дракула спочатку задкував, а потім дременув зі всіх сил, тільки п’яти замелькали.
-Готово! Ой! А де Ви? – дівчина оглянулась навколо себе, заглянула під лавку, але звісно нікого не знайшла. – Куди він дівся? Стогнав, що кроку зробити не можу, а сам втік навіть не попрощавшись. І рецепта не взяв. А може йому стало краще і він телепортувався? Напевне так. Ось що значить правильне лікування – посміхнулась до себе і випила воду.
ID:
444169
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.08.2013 14:44:44
© дата внесення змiн: 19.08.2013 14:52:00
автор: Alyana
Вкажіть причину вашої скарги
|
а цей персик пам'ятаю 
талант у всій його красі
