Відтоді ,як Ісус на землі жив,
Минуло більш дві тисячі років.
Була весна...орали орачі,
Ісус ішов стежиною в траві
І ось, коли у край свій повертався,
Побачив, як пан полем милувався
І привітались, Господь запитав:
«А чи не ти це поле засівав?».
«Так, поле це найкраще догледів
Зорав, засіяв, підживив...
Поле розпушене і зерно краще,
Так що, зійде пшениця як найкраща».
«А можна я цим полем перейду?»-Ісус питає,
«Ні! »-суворо чоловік забороняє.
«Мені ж його потопчеш ти,
Краще стежиною іди».
Іде Ісус стежиною, на поля споглядає,
І іншого господаря знову зустрічає.
Привітались, Христос мовить «А чиє це поле?».
Чоловік відповідає: «Ось зорав я вчора,
Зорав і засіяв, і на Божу волю,
Зерно вже не свіже, ще й у грудді поле».
«А можна полем цим перейду?» -Ісус питає,
«Іди якщо хочеш , не забороняю,
З цього поля врожаю і так мало буде,
Я ж не піклувався як всі інші люди».
Ісус попрощався, полем перейшов,
Повернувся з краю в якому бував.
Пройшло жарке літо, осінь наближалась,
І в краях родючих вже жнива почались.
І трапилось знову, Ісусові-Богу
Обрати додому польову дорогу.
І на диво знову зустрічає пана,
Який вихвалявся навесні в жупані.
«Любий чоловіче, як там твій врожай?».
Жаліється Богу «Краще й не питай,
Скільки я трудився, мов дощем змило,
Моє гарне поле нічого не вродило( ».
Незабаром Ісус бачить чоловіка й два сини,
Що колись йому дозволив полем перейти.
«Є в тебе врожай?» -у нього питає,
Господар всміхнувся і відповідає:
«Скільки живу і відколи поля засіваю,
Цього року найрясніший урожай я маю».
Чому все так сталось? А у тому диво
Що благословіння -це дуже важливо.
Коли не чекаємо, у будь який час
Отак несподівано прийде Бог й до нас.
