Не сьогодні, можливо, й не завтра,
Але знаю, що прийде той час.
Ти збагнеш, чого було варте
Почуття, що тримало так нас.
І згадаєш, коли буде сумно,
Коли ночі нагрянуть без сну.
А за вчинки свої нерозумні,
Не зумієш ти стримать сльозу.
Не забудеш мене ти і в радість,
Коли будеш якусь обіймать.
Все шукатимеш в неї ту схожість,
Чим могла я тебе чарувать.
А в осіннії довгії ночі,
Коли вітер постука в вікно,
Усміхнуться зажурені очі,
Бо не бачив мене так давно...
Дуже красивий вірш. Торкає струни душі. Бо я впевнена, що в кожної людини, яка прожила певний відрізок часу, є такі моменти в житті, які не забуваються.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"І за вчинки свої нерозумні,
Зрозумієш невтішну сльозу." є така поговірка:"Прости мене моя мила що ти мене била". Тобто, пробач, мила, що та заморилася і натрудила руки, коли мене била.
Жінка - це така дивовижна істота, що навіть непристойно шукати логіки і її ічинках. юБоюся, сюжет цього гарного вірша якраз в цб тему.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я поважаю думки своїх читачів... Але в житті буде саме так, як я написала.
Бажаю вам удачі.