Хоч дні мої, як і колись, цвітуть,
Та краща квітка з них вже облетіла,
А я не встигла навіть зазирнуть
У кожний з них прискіпливо і сміло.
Їх біль, їх голос б’ють у сиву скронь,
В їх хвилі серце, захлинувшись, б’ється;
Горить на кленах золотий вогонь,
І тонким сріблом павутина в’ється.
А скоро закурличуть журавлі
У піднебессі сірім, лиховіснім,
І голос їх озветься на землі
В моїй щасливій, та замовклій пісні.
Куди вони спішать у цій імлі,
У далечінь яку так квапно рвуться?
І, може, то летять не журавлі,
А дні мої, що більше не вернуться.
Марыя Шаўчонак
Хоць дні мае, як некалі, цвітуць
Хоць дні мае, як некалі, цвітуць,
Ды лепшая іх кветка абляцела,
Я ж не паспела нават зазірнуць
У кожны з іх уважліва і смела.
Іх боль, іх голас бюцца сёння ў скронь,
Іх хваляй захлінулася ўсё сэрца,
Гарыць кляноў нягаснучы агонь,
І тонкім срэбрам павуцінне ўецца.
А хутка закурлычуць журавы
У шэрым апусцелым паднябессі,
І голас іх адклікнецца жывы
Маёй шчаслівай, недапетай песні.
Куды яны спяшаюцца, куды,
У далячынь якую так ірвуцца?
І, можа, то ляцяць не журавы,
А дні мае, якім больш не вярнуцца.
ID:
467946
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 23.12.2013 16:17:55
© дата внесення змiн: 23.12.2013 16:17:55
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
