ГОЛОВНІ ВІХИ ФОРМУВАННЯ ЕКУМЕНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ РОМАНА ШЕПТИЦЬКОГО У ДИТЯЧІ ТА ЮНАЦЬКІ РОКИ
(В ПЕРІОД ДО ЧЕРНЕЧОГО ПОСТРИГУ 1887 РОКУ)
Зміст
Вступ
1 Розділ. Екуменічна діяльність Митрополита Шептицького
2 Розділ. Зовнішні впливи
2.1. Сім’я і дім
2.2. Славний рід
2.3. Навчання
2.4. Вплив інтелігенції та оточуючого духовенства
2.5. Подорожі
2.6. Вплив мистецтва
2.7. Труднощі та страждання
3 Розділ. Внутрішнє покликання
3.1. Унікальність Романа як особистості
3.2. Ведений Богом
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
У даній роботі намагаємося прослідкувати формування світогляду «батька екуменізму» Митрополита Андрея Шептицького. Ставимо собі за мету дослідити різносторонні впливи на його особу у дитячому та юнацькому віці, до того як Шептицький «переступив монастирські пороги, розпочинаючи нову добу свойого життя» . Кардинал Йосип Сліпий, говорячи про Митрополита, запевняє що «в молодому віці дадуться нераз запримітити ті черти, які ясно виступають у людині в повні літ у його творчості, зачинають снуватися перші мрії, виринають перші пляни…» , тому «молодечий вік нашого Митрополита буде для будучого історика дуже приманливим і вдячним» .
У першому розділі йтиме мова про об’єднавчу діяльність Митрополита. Робота поділяється на розділи та підрозділи що умовно виділяють зовнішні впливи та внутрішнє покликання, тоді ще Романа Шептицького.
Для написання даної роботи було використано книги, листи, послання найбільш наближених осіб до Митрополита Андрея. Це спогади Софії з Фредрів Шептицької «Молодість і покликання о. Романа Шептицького», що написані шість років після вступу Романа до монастиря, а також стаття Йосипа Сліпого «Про молодечий вік нашого Митрополита».
Розділ 1
Екуменічна діяльність Митрополита Андрея Шептицького
Справа справжнього екуменізму не така проста як може здаватися на перший погляд. Про це свідчать пророчі слова самого Митрополита Андрея Шептицького:
«Мене відречуться одні, мене проклинатимуть інші, мене, може, аж по відході моїм до Бога зрозуміють мої найближчі. І я свідомий того, що мене називатимуть політиком на митрополичому престолі чи націоналістом у рясі, мені закидатимуть, що я мішаю «сакра кум профаніс», бо світ чомусь уявив собі, що св. Євангеліє є і повинно бути тільки духовним кормом, а матеріальний світ до св. Євхаристії не належить…» .
Справа поєднання Церков виражалася, зокрема, у допомозі більш потребуючим, у жертві задля Східному обряду. Ця жертва здійснювалася в складних обставинах несприйняття, не розуміння навіть зі сторони власної матері, що каже: «Все замрячилося в моїй голові, як у людини, що втрачає свідомість після сильного удару… ціла Братківка, родина, гості – все потопає, як у шумі Галагану, в настирливій, буривійній думці – Ромтух, іншого, як я. обряду - це значило тоді для мене – іншого віровизнання» .
В той час явно не зацікавлені екуменізмом не лише Католицька Церква, а і польські князі, й знатні українські роди, що під впливом польської культури займали ворожу позицію щодо власної Церкви і власного народу . Думка молодого Романа Шептицького відрізнялася. Навчаючись на правничих студіях він часто розповідав про гніт українського народу . Він не залишався байдужим до жодної ділянки як духовного, так і суспільно-економічного, політичного життя всього народу .
Щоби піти на об’єднання треба було пережити роз’єднання, відслужити у війську, співжити із сумнівним оточенням, студіювати немилу науку, пережити ряд інших світських спокус . Заради своєї місії Роман покинув родину, такий привабливий та повний спокусливих перспектив світ, покинув суспільство, культуру, традиції, латинський обряд, що був сутністю релігійного життя його родини.
Роман Шептицький будучи ще студентом мислив глобально. За словами Софії Шептицької, йому залежало на здобутті для Христової Церкви невірних чи невіруючих, аж до індійців і японців .
Шептицький зростав глибоко інтегруючись у суспільне життя, окрім богословської освіти, здобув ступінь доктора права, набув досвіду монаршого життя. Справа об’єднання потребувала особливого способу мислення, що формується у великій благодаті та житті суспільної любові.
Із вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви перший почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними, писав до гуцулів їхнім діалектом. В свій час знайомився із життям буковинських старовірних православних християн. Контактував із стигматиками Анастасією Волошин та Степаном Навроцьким.
Митрополит створює лікарню, підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств, музеїв. Засновує Земельний банк у Львові. Надає стипендії для молоді. Розпоряджається утворити заповідник кедрових лісів, сприяє відкриттю курортів. Спричинився до створення Першої Української Дивізії «Галичина».
Коли два православні ієрархи-втікачі гостювали у домі Митрополита 1919 року. Спонтанно Митрополит надав двом ієрархам каплицю, щоб вони могли служити там Божественну Літургію. Такий вчинок зі сторони католиків в той час аж до II Ватиканського Собору вважався нечуваним, дивним і гріховним. Інтегристські католики вжахнулися від розпорядження Шептицького уділяти Святі Тайни православним солдатам, біженцям .
Їде на аудієнцію до папи. Знайомиться із провідними російськими мислителями, веде екуменічний діалог з Володимиром Соловйовим. Сприяє розбудові Російської греко-католицької церкви, створює вікаріат у Боснії. Шептицький організовує Російську Католицьку Церкву, створює 4 екзархати, які мали своєю діяльністю охопити цілий Радянський Союз. 1906 року Шептицький організував першу в Україні прощу до Святої Землі - Єрусалима, в якій брало участь понад 500 чоловік.
Засновує єпархіальну семінарію у Станіславові, Львівську богословську академію, Богословське наукове товариство. Митрополит Андрей дуже добре розумів, що для екуменічної акції найкраще надаються монаші чини. У 1903 році відновлює чин Студитів. Згодом чин Редемптористів, що прийняв східний обряд допомагає греко-католицькій Церкві. Монахи іноземці катехизовували українців, розширювали їм світогляд, несли впевненість у завтрашньому дні. Екуменізм Шептицького виникає з впертого стремління звіщати Слово Боже, тим хто немає змоги Його почути. До справи зєднання Митрополит залучив також західний Чин Бенедиктиців. Цією справою зацікавився папа Пій XI, який особисто закликав бенедиктинців до унійної праці. Східна гілка Бенедиктинців і дотепер діє у Бельгії.
Екуменічна свідомість слуги Божого Митрополита Шептицького виражалася не тільки у бажанні з’єднати всіх українців в одній Христовій Церкві, а й людей усього світу в єдине Тіло Христове. Справу з’єднання Церков вважав святою, а єдність людей сприймав як дар із неба за який варто молитися все своє життя. Відчуває велику відповідальність за свою Церкву що знаходиться на пограниччі Східного і Західного світу.
Коли 1938 р. поляки виганяли православних з їхніх храмів, Митрополит Андрей Шептицький виступив із своїм відомим посланням для їх захисту . Під час другої світової війни наказує сховати єврейських дітей. Рятує дітей, також зберіг від знищення цінні єврейські документи .
Для уможливлення праці над справою зєднання Митрополит збирав усю доступну літературу до того предмету не тільки у своїй приватній бібліотеці, а також заклав окрему бібліотеку в Студіоні .
З метою наукового аналізу причин роз’єднання колись єдиної Української Церкви й з глибокою вірою в її майбутню єдність, Митрополит Шептицький створює Церковну Археографічну Комісію. У працях Комісії брали участь православні вчені, католики і навіть один протестант .
За інспірацією Митрополита постав у Голландії «Голландський Унійний Апостолят», що по війні нараховував понад 300 тисяч членів. З почину Шептицького на Заході почали виходити журнали: «Іренікон», присвячений екуменічним справам, та «Інтерн Чертес Квортерлі».
У своїх досить частих подорожах на Захід Митрополит Андрей пропагував ідею екуменізму, де тільки мав нагоду, виголошував доповіді й провадив дискусії на цю тему. Виступав у Бельгії, Франції, Голандії, Англії, США, провадив конгреси і по інших місцях.
В Італії Митрополит виголосив доповідь у Папському Орієнтальному Інституті 17 лютого 1921 р. на тему: «Місії монарших чинів чи згромаджень для об’єднання Церков», а через два роки знов мав доповідь у Римі на тему: «Змагання Заходу в справі з’єднання Церков». Ця доповідь викликала жвавий інтерес римських кіл, що були зацікавлені справою зєднання, і на їх бажання Шептицький видав цю доповідь друком. По сьогоднішній день Шептицький вважається духовним батьком екуменічного діалогу .
2 Розділ
Зовнішні впливи
2.1. Сім’я і дім
Без сумніву вагомий вплив на формування поглядів Романа Шептицького мала його мати Софія Шептицька. За словами Йосипа Сліпого до неї був він найбільше прив’язаний . Яка сама каже, що мала «єдину мету велику і тяжку, як зливки золота: Вас [своїх дітей> виховати для Господа, смиренними і маленькими перед Ним, навчити підводитися після поразки, упокорюватися і дякувати після перемоги» .
Дім Фредрів відвідували численні родичі і приятелі родини, які належали до різних суспільних та політичних прошарків. Софія з усіма уміла налагодити близькі стосунки, її приваблювало товариство молодих людей, але і до багатьох старших осіб вона відчувала щиру приязнь. До них належала її багатолітня вихователька і довічна приятелька Аделя де Форель із Швейцарії, що вчила Романа.
Двірська служба говорила українською. В кімнаті батька висіли портрети передових українських діячів. Роман поволі став відчувати сердечний пієтизм до традиції шанованих предків .
За словами Софії Шептицької у сім’ї панувала мирна атмосфера, часто лунали жарти. З манери розповіді матері Романа випливає, що вся сім’я Шептицьких була пронизана Божим Словом .
Шептицький багато часу приділяв не тільки догляду за молодшими членами сімї, а й будував стосунки з іншими родинами.
У сім’ї спілкувалися французькою мовою, це мусіло впливати на світогляд Романа, до того ж окрім польського, українського був ще вплив Швейцарки Аделі де Форель. Можна говорити про австрійський, італійський, та інші впливи.
Мати Софія, донька відомого польського письменника Олександра гр. Фредро, була високо освідченою жінкою (крім польської знала німецьку, французьку й англійську мови). У неї мудра повага злучена з добротою й веселістю. При своїй свіжості ума, оригінальності гадки й веселої вдачі, в якій бриніла більш або менш самітно меланхолійна струна, вона була глибоко віруючою особою й тверезо побожною. Не чути ніде ні найменшої скарги на Бога із-за родинних клопотів і недуг, в яких завжди вміла заховати геройську рівновагу Духа й знайти слова подяки для Бога. Глибока віра пробивалася в усіх її ділах і гадках і пронизувала ціле її єство. Графиня Софія Шептицькі жадно читала твір «Наслідування Христа» і кріпилася вичитаними гадками у важких хвилинах життя .
Вміла знайти час, щоби відвідати хворих у селі й обслужити їх, наслідком чого і сама заразилася сухотами, через що і померла . Головною ціллю для Шептицької був догляд за сім’єю – «огнищем щастя і любов, любові, яка все і всіх єднає, оживляє, підготовляє до важких завдань і обов’язків, але водночас розважує після важких трудів, спонукає до погідної розмови» .
Коли раз спитали її, що вона робила, щоби випровадити своїх п’ятьох синів у люд, відповіла «Що я робила, не знаю, ніщо не робила. Я не мала ніякої системи, не притримувалася ніяких педагогічних правил. Я любила їх і старалася пізнати, яким кожний із них є моя єдина система виховання – це [молитва> "Богородице Діво"» .
Із власного життєвого опису прослідковується неабияка милосердність Шептицької, намірення віддатися Божій волі. Графиня намагається наслідувати Марію Матір Божу, каже: «Пошли мені, Господи, завжди не те, що я може без застанови вибрала б, але те, але те що у Твоїх очах цінне, що для Тебе буде миле…» . Народження Романа стало справжнім утішенням після страждань пережиття смерті старшого сина. Про Стефана вона писала таке: «тепер він не покинув мене, тепер я відчуваю його тут при собі, відчуваю його мойого другого ангела-Хоронителя». Роман подібно до своєї матері шукатиме Божої волі, відчувати близькість із своїм старшим братом, єдність із всією Церквою усопших та живих.
Свідченням спільних молитов яскраво показує спогад Софії Шептицької: «коли Роман був дуже хворий ми обоє з чоловіком виходили до городу, трималися за руки й ходили довкруги квітника та голосно відмовляли молитву "Під Твою милість"» .
Перечитуючи спогади Софії Шептицької дивує велика кількість друзів, яких графиня шанує, якими опікується. Графині приділяє велику частину свого життя товаришам, знайомим, не шкодує ресурсів будуючи стосунки з іншими. Згодом і сама дивується своєму синові Роману який спромігся по товаришувати міцніше із іще більшої кількістю людей.
Графиня в моменти розлуки постійно пише своїм дітям. Слова у листах дуже лагідні, щирі свідчать про неабиякі теплі стосунки у сім’ї. В час розлуки мати пише, що «хоч ми тепер і далеко одне від одного, а все ж об’єднані тими самими думками, наближаємося до себе» .
Софія Шептицькі пише про стосунки із сусідкою: «з панею Софією зав’язалися між нами більше ніж сердечні зв’язки… Все було в неї до мого особистого розпорядження, до тої міри, що навіть служба уважала перший і другий поверх одним» .
Неабиякий вплив на Романа мав його батько. «Батько був уже з замолоду віруючим, енергійним, любив справедливість, ощадність, витривалість, мвав ясний погляд і орієнтувався в кожній справі. Збирав старинні пам’ятки, образи і пісьма, родинний архів. Бував в римських архівах і бібліотеках василіанських монастирів… батько копіював у василіан акти стосовно унії… жив традицією своїх предків-Українців і чув, що він Русин зроду» . Роман як і його батько почав збирати книжки на яких підписував своє ім’я українською мовою . Йосип Сліпий згадує, що саме своєму батькові "Митрополит завдячує своє високе образовання. Від него перейняв він любов до старої культури і любов до люду, якому батько всіми силами старався допомогти» .
Велика любов до кінця життя гріла в єдності усю сім’ю Шептицьких. Теплі стосунки були також між братами. Пізніше Брат Казимир, прийме постриг Студійського монастиря і помагатиме своєму братові Роману .
Софія Шептицька із приємністю згадує квіти, тістечка, що із приємністю отримувала в подарунок від своїх дітей. Прихильність, вдячність, уважність, лагідні відносини до слуг, бажання всіляко уникнути конфліктів дуже сприяло мирній атмосфері. В Шептицьких постійно було багато гостей, які дискутували, веселилися, в хаті панувала приязнь і відкритість. У Шептицьких не було такої турботи яка б не була турботою їхніх сусідів, не було радості яка б не була їхньою радістю. Роман Шептицький неначе творив своєрідну невидиму єдність рідних, близьких, сусідів за яких постійно молився .
Роман добре розумів перевагу середовища своєї сім’ї. Він писав до матері аби дозволила прийняти до дому одного хлопця, щоб «наша родина атмосфера його зігріла, пробудила й скріпила в ньому моральні вартості» . Згодом Андрей Шептицький скаже: "Тільки ті народи могутні і здорові, в яких здорова християнська родина» .
2.2. Славний рід
Глибокі коріння вельможного роду Шептицьких спонукали Романа до більшої відповідальності.
Спадкові володіня знаходилися на перемиських землях поблизу міст Перемишль і Самбір та старовинного села Шептиці. Екуменістичну свідомість у великій мірі підкріплює повернення у глибочінь свого родового коріння. Офіційні документи XIII ст. стверджують що вже тоді Шептицькі входили в склад удільних перемиських князів. У великій мірі із-занепомірного засилля польської культури, історично ворожої до всього українського, нащадки Шептицьких, залишаючись до кінця вірними власному народові та противними до способів загарбницького володіння Україною .
Рицар Черемиського меча Олександр Шептицький у 1618 році заснував Угорцях невеличкий василіанський монастир та типографію. Ще інша книгодрукарська майстерня була обладнана у селищі Унів в 1668 році Варламом Шептицьки, тодішнім архімандритом місцевого монастир, який в одному із своїх листів пише, що його древній християнський рід є дравній як і сама Київська Русь .
Київський Митрополит Атанасій, що з 1715 року був Львівським єпископом, брав активну участь у Заморському Синоді . Саме йому належить розпорядження про початок відновлювальних робіт та відбудову кафедрального Свято-Юрського храму у Львові, побудував семінарію .
Також із Шептицьких Київський Митрополит Лев здобув освіту в карщих навчальних закладах Європи, був справжнім реформатором Церкви на Україні, захищав українських селян.
Багато членів роду Шептицьких свого часу ставали монахами чину Василіан, деякі з них ставали навіть його архімандритами, наприклад, Варлаам, архімандрит монастиря м. Унів, Никифор в Лаврові .
Роман заглиблювався у вивчення історії і культурних надбань народу без чого, здається не можливе відверте і чесне екуменістичне мислення. Як і неможливим зрештою усвідомити себе частиною вселенної, неможливо реально впливати на хід історичних подій не знаючи власного роду і походження. Допитливому юнакові вдається знайти на горищі старовинні фамільні генеалогії та інші документи, що стосувалися минулого його сім’ї .
Завдяки поглибленому вихованню, намаганню близьких розбудити у ньому духовне, сердечне людське – все життя Романа базується на вірі вираженої у правдах віри. Джерело його поглядів витікає із Одвічної Мудрості. Слова Святого Письма, що ними він жив із маличку, постійно цитовані у його листах . Шептицький неодноразово писав: «Ми всі об’єднані в Ісусі Христі так, як Він з’єднаний зі Своїм Отцем» .
2.3. Навчання
Після того як здобув освіту вдома, вчився в гімназії св. Анни. Під час навчання у Вроцлаві слухав курси християнської філософії, став головою академічного товариства «Філарет», що повстало всупереч ліберально-безконфесійним тенденціям . Саме навколо традиційних ортодоксальних християнських цінностей Шептицький об’єднувався з людьми.
Іноді Роман заставляв себе до науки, іноді цікавість до навчання долала втому. В серпні 1887 року перебуваючи у Хирові в монастирі на тритижневому навчанні, в листі до матері оповідає про розпорядок свого дня. «Встаю в п’ятій годині, Служба Божа в шостій, снідання в сьомій; вчуся до полудня; опісля обід, прохід до третьої; до п’ятої знову вчуся, - вечеря в сьомій, дозвілля до пів дев’ятої, молитви перед Найсвятішими Тайнами й спання» .
Велику роль у формуванні широкого, приязного погляду на світ, відіграло різностороннє навчання. Роман «при правничих студіях цікавився побічними предметами» . Глибокі знання із різних сфер досягав головно завдяки самоосвіті, адже прекрасно розумів духовний вимір самого пізнання. Аскетично ставився до навчання, тренував витривалість при науці. Мати згадує, щоб не заснути він читав книжки навколішки .
Ще до прийняття чернечого життя, він самотушки виявив бажання шукати найдостименніших знань про православ’я. Теоретичні знання прикріплювалися періодичним входженням у православне оточення .
В юнацькі роки вивчав, щоб згодом наслідувати кирило-мефодіївську спадщину, яка передбачала продовження справи апостола Павла. Вивчав погляди Київського Митрополита Вельямина Рутського (1574-1637), писав про нього багато статей. Саме з цієї причини на думку багатьох дослідників у посланнях Митрополита Андрея як основа науки фігуруватиме апостол Павло .
2.4. Вплив інтелігенції та оточуючого духовенства
Мати Шептицького згадує про друга сім’ї – «старий приятель, що навчав теж і нас обов’язків приязни» . Шептицьким було у кого вчитися приязні, любові, хороших манер. Постійне спілкування з інтелігенцією давало змогу бачити перед собою вищі сенси життя, відчувати особливе покликання родини. Сам Роман «мимо молодого віку був сталим гостем на чайних вечерях в Павла Попеля в Кракові. На них збиралися професори літератури, митці політики, любителі штук і бувати на них належало до дуже великої шани» .
О. Яцковський схвалював намірення Шептицького перейти на Східний обряд. До того ж коли Андрея прикувала до ліжка страшна хвороба легень, за словами матері «В смерті уже ніхто крім отця Яцковського, не сумнівався… його лиси повідомляли мене, що Бог ще нічого не сказав про смерть» .
Про належне місце духівника у житті Романа, вказує його лист написаний до колеги: «Мені було не можливо відмовитися від співучасті в цих ловах. Але заки я погодився на це, я радився з отцем і він дав свій дозвіл. Без того дозволу лови були би неприємні для мене» . Важливість благословення духівника не раз згадується матірю Шептицького. Роман піддавався впливові свого духівника о. Яцковського.
Матір Романа часто висловлює радість зустрічей, візитів духовенства, тішиться частими спільними реколекціями, розмовами із духівником. З її слів зрозуміло, що більшість друзів сім’ї були священиками. Сам Роман змагав до глибшого та чисельнішого знайомства із священнослужителями.
Йосип Сліпий писав, що Митрополит Шептицький сам згадував як на нього вплинули проповіді французького священика Блянкенберга та інших духовних лідерів яких доводилися чути .
Роман уже юнацькі роки був заглиблений у духовний світ, занурений у містичні переживання: «Я зрозумів догму спільноти Всіх Святих і знайшов у ній безцінний скарб» .
Мати згадує про опікунство святої 14 століття Катерини Сієнської над її сином. Про їх духовний зв'язок, з якого Роман черпав впевненість іти до людей, в саме пекло проблем .
Роман одного вечора під час активної дискусії почув голос святої «покора», про це він з приємною усмішкою й покірною певненістю розповів своїй матері Катерина Сієнська давала багато доказів опіки над Романом. На молитовному рівні Роман здійснив акт вселенського воз’єднання коли просив католицьку святу, монахиню домініканського чину Катерину стати «Христовим намісником на Сході» .
Покровителька Європи Катерина Сієнська за життя була дуже схожою із Шептицьким. Монахиня домініканка сприймає політику як обов’язок, їде в Авеньйон і переконує папу Григорія XI повернутися до Риму, працює як посол і посередник у конфліктах .
2.5. Подорожі
Незабутнє враження справило на молодече серце подорожування. Мати Шептицького пише про спільне з Романом перебування у Венеції: «він провадив мене до собору св. Марка, відвозив на Лідо, розважав, заохочував, щоб я по змозі щось оглядала…» . Роман наче витягував частинку Божої істини із подорожі до Риму, адже як писала його мати – «мав ключ» до для повного розуміння славетного міста – любов до Бога. Там «Роман бачив і розумів, саме в людях є людського, але як бджола мед, так він добував з їхніх душ Божу частину, цю частини він цінив і любив» . Так само і сам Шептицький передавав усім частинку від себе.
В Римі Роман познайомився із стареньким кардиналом Масаєю. Капуцином, що присвячував впродовж 35 років наверненню східних народіві там досліджував їхні релігії, звичаї і традиції. Роман сказав що теж має палке бажання присвятити себе Сходові. Відбувся певний обмін досвідом. Це була перша і остання зустріч на землі, але обоє пообіцяли про взаємну молитву один за одного .
Коли батько вже остаточно погодився на покликання Романа, то перед його вступом у Добромильський монастир 1888 року поїздки до Києва, Москви, Риму з метою ознайомлення з людьми, обставинами. Ця подорож була дуже важливою, адже за даними багатьох дослідників, саме там зародилася думка про зєднання всіх Церков .
Романове надзвичайне зацікавлення Східною Церквою вело до цілісного бачення розмаю різних конфесій що складають одне Христове Тіло. Немов губка просякав почутими фактами та історіями під час цих подорожей. Більше дізнавався. Від так більше розумів інших, ставав відкритішим, йшов на контакт, зєднювався в поглядах, м’якнув серцем .
Шептицькі часто міняли своє місце перебування: Краків, Прилбичі, Добромиль, Хирів, Венеція, Горації, Криниця, Закопане селище Аббація в Австрії. У віці 10 років обїздив Швецію, Швейцарію був у Празі, Кйольні, Бруселі . Це сприяло всесторонньому розвиткові, збагачувало спілкуванням, дозволяло розширити світогляд, сприяло кращому порозумінню із людьми.
Маючи досвід корисного впливу подорожі Роман згодо організує масштабну поїздку до Єрусалиму.
Шептицький знайомиться із впливовими людьми аби ефективніше обєднати зусилля. Згодом поїхав у Росію, досліджував церкву, випитувався про їхнє минуле, про літургію, традицію, навіть про легенди.
2.6. Вплив мистецтва
Мати Романа отримала мистецьку освіту. «Її малярські праці – це поруч родинних портретів – окремі ікони: св. Йосифва для костела в Жовклі, св. Ігнатія, св. Франциска в мнастирі сс. Феліціанок у Кракові та Серця Ісуса Христа у Брухналі. Ніхто не оглядав тих творі на виставах образів, бо п. Софія присвячувала їх так, як і свої писання, тільки своїм рідним» .
Мати навчила Романа верхової їзди. Велику увагу приділяла естетиці як вигляду кожного члена сімї так і будинку та інтер’єру кімнат .
Роман вбачав у мистецтві вищу силу, красу, що торкається до Бога. Мати згадує про подорож Європою : « … використовував кожну вільну хвилину, щоб вивчати твори мистецтва й насолоджуватися ними» . Роман перейняв мамине загострене естетичне відчуття.
Роман з дитячих літ був наділеним даром вбачати Божу красу, правильно розуміти наділене вищими смислами мистецтво. Для Романа намальовані ікони ставали його духовним шляхом, з того він бачив світ як єдине ціле. Андрей Шептицький пише про себе: «Заки я навчився читати і писати ще дитиною, коли я нездавав собі справи з почувань, а серцем відчував красу старої нашої ікони» . Роман часто зупиняв погляд на картині, розмірковував над матеріалом з чого вона була зроблена, зачаровувався гармонійністю зображеного .
2.7. Труднощі та страждання
Роман був наділений сильним характером «Скільки перешкод прийшлося йому перемагати… але все-таки Роман не знеохочувався ними й вперто йшов у перед» .
Страшні як на ті часи хвороби, які мало не призвели до смерті – запалення легенів з кровотечею, малярія. З болем згадує свою службу у війську. Всілякі щоденні мирські розмови що спокушали Романа відмовитися від наміру стати монахом, а відтак розпочати справжню екуменічну діяльність.
З досвідом тягарів, проблем знав, що всяке терпіння веде до кращого. Його мати каже: «Помер мій син Ізьо. Під тим новим Христом що долучився до попередніх, Господь Бог пригортав мене все блище до себе … і всі мали, хоч і тяжкі хрести об’єдналися тепер із тим новим в один, загальний, великий» . У сім’ї Шептицьких кожен розумів, що спільне горе єднає. Мати вчила Романа не боятися труднощів, а впевнено долати їх, часто повторяла - «Хрест людину підносить, а не людина несе Хрест» .
Екуменізм потребує перебороти гордість, вийти за межі звичного мислення, змінити своє ставлення до речей, сприйняти іншого, мати ясний розум за що і Роман постійно молився .
3 Розділ
Особисте покликання
Роман Шептицький від народження був наділений даром особливої любові, що і формує його екуменічну свідомість.
3.1. Унікальність Романа як особистості
Ще не мав 3 років, а вже клякав із батьками молитися. В 4 роки малює, витинає, в 5 – вчиться катехизи. В шестилітньому віці писав листи по француськи до родичів .
Коли Роман навчився писати, скрізь його мати знаходила шматочки паперу із записами молитов, що їх він сам вигадував. Писав розважання проведені власним способом думання, зокрема тайн вервиці. Вервицю мав завжди при собі, завивав довкруги своє руки поки спав. Згодом за його прикладом усі діти в сім’ї молилися на вервиці .
У 8 років таємно відмовлявся від солодощів з метою спокутування своїх гріхів. З маличку мав відразу до брехні, розумів що таке моральне страждання, боротьба зі злом. В 9 років перший раз заявив що хоче стати священиком, перший з усіх у родині нагадував всім про Бога . Він був зріли понад свій вік, йшов за порадою до старших. Старався бути чуйним до батьків, якось розраджувати їх у важкі хвилини. Найбільше любив молитву. З 10 років відчував монаше покликання .
У 15 річному віці разом із своїм товаришем підійшов до священика і попросив відправити Службу Божу в намірені, щоб однокласники перестали говорити погані слова .
Мати зауважує, що її син дивним чином поєднав у собі з одного боку справжню ангельську доброту, ніжність, побожність, а з другого – справжню лицарськість, що проявляла себе у відвазі, в сміливості» . Учитель гвардист зауважив: «цей матиме відвагу лева, ніколи я не бачив його наляканим там, де інша дитина плакала б від страху» . Старий візник не міг вийти з дива, коли хлопець, що ледве міг досягнути до кінського жолоба, приніс йому преспокійно живого щура, якого схопив за карк, коли той виїдав коневі обрік .
У 18 років домігся від невіруючих батьків одного вмираючого хлопця привести священика . Крізь спогади Софії Шептицької виділяється основний виховний вплив, вплив Святого Причастя: «На кожнім кроці в кожній забаві, в кожній розмові стрічаюся з квітам і овочами тих святих ласк» .
Роман проходячи службу у війську щодня ходив на літургію. Тужив за сімейною традицією спільного приступлення до святих Тайн: «Якби Мама і Тато приїхали ми могли б разом уже висповідатися» . Розумів Причастя як зіткнення до Бога цілої видимої і не видимої Церкви, живих і усопших. Пише про померлого брата: «Юрій запричащався б з нами, але він на Горі, а ми тут, маємо цей самий небесний хліб» .
Не позичав гроші, а давав їх аби не наразити когось на небезпеку не віддати. Своєю відкритістю, щирістю, любов’ю притягував інших відтак об’єднував навколо себе тих що стриміли до доброти . Був жартівливим, виступав посередником, постійно дипломатизував – примиряв коли виникали сварки . Роман наділений великим милосердям, боляче сприймав смерть знайомих. «Він страждав над кожним талантом покійника, як над знищеним твором мистецтва» .
Мав вулканічну вдачу про яку ми дізнаємося зі слів матері: «Головною його хибою… було вибуховість у гніві, в осуді, при забаві виступала та сама елементарна енергія, іноді нервова» . Свою гарячкуватість Роману вдалося направити на благо. Софія Шептицькі згадує: «одного разу я мала написати дуже трудний лист, бо хотіла намовити невіруючого старця, щоб поєднався з Богом, отож я радилася його – чотирнадцятирічного юнака, як це найкраще зробити. Він скритикував деякі аргументи, дещо виправив…» .
Роман самотужки вчився розуміти іншу людину, знаходив в собі сили милувати і прощати. Не робив поспішних висновків, намагався постійно пізнавати дійсність тим і запобігав конфліктам. Був наділений милосердям більше за нішихх. Коли мама Романа критикувала когось за лихий вчинок, він казав «але як би Ви Мамо подумали, як дуже любить його Ісус Христос, Ви не говорили б того» .
Ставав дедалі непорушнішим в усвідомленні власних переконань, у здатності йти проти течії кожного разу, коли тільки був певен у правильності своїх рішень . Переконаний, що Митрополитові Андрею вдавалося згуртовувати людей не в останню чергу завдяки послідовності і твердості своєї думки. З юнацьких років він навчився зосереджуватися на правильному баченні речей. Така одностайність допомагала утверджуватися у вірі: «Ні, я не можу плакати, за Ізя я навіть радію, що відійшов до неба» .
Про самого Романа Софія Шептицька казала, що той був охочий до забав у цьому не завжди веселому житті. Роман Шептицький не зациклювався на собі, він роздумував над працею, яка була б корисною для близьких. Був сконцентрований на молитві, таким чином не переймався мало вартісними речами .
Роман помітив, що «не треба повторювати сумних речей – краще зайнятися своїми обов’язками» . Він був переконаний, що праця додає відваги «ще годину тому я боявся думати про ці перші місяці навчання в школі, що залишаються передо мною. І я присвятив одну годину на підготовку до лекції греки і й став знову бадьорий і відважний» .
Шептицький був наділений певною притаманною лише йому внутрішньою енергією, силою що вела його до священичого життя. Мати Шептицького висловлює погляд князя Адама Сапіги про Романа: «Тримати його в світі, це те саме, що в кімнаті замкнути локомотиву» .
За словами матері «притаманною йому рисою була систематичність, що допомагала йому перемагати всілякі труднощі…» .
Одногрупники конспектували ті ж лекції, заучували той самий матеріал, але Роман бачив в цьому щось інше . Виробляє особливий синтез досвіду притаманний лише для нього. Від Бога мав здатність у простих речах бачити більше.
Роман неодноразово пише, що намагається шукати Божу волю. Справжній екуменізм – допомагати потребуючому. Істинне возєднання не можливе без прояву милосердя.
3.2. Ведений Богом
За словами матері з самого малечку був сповнений бажання жити так, аби сподобатися Господу . Мати пише:
«коли йому йшов четвертий або п’ятий рік життя, одного разу після лекції катехізису з Ізьом, я почала розказувати йому про Ісуса Христа. Я навіть не згадала ще про Страсті й Розп’яття, коли запримітила в ньому таке зворушення, таке зусилля держати великі сльози, яки наповнилися його очі, що я швидко здержала себе і перейшла на іншу тему …» .
Мати Романа пише: «особи з його довкілля зовсім не визначалися спеціальною побожністю, а я навіть не бачила, коли й де купив він собі першу вервицю і так довго допитував, нотував, учився, аж поки не опанував усіх тайн молитви» .
Йосип Сліпий вважає, що протягом усього життя Митрополита Шептицького Господь веде його до здійснення місії – служіння в об’єднуючи людей. Архієпископ впевнений, що недугою Бог звільнив Митрополита Андрея від війська, адже мав щодо нього інші задуми .
Істини йому наче самі відкривалися. В одному з листів Роман пише: «Який світ думок відкрився і прокинувся в мені вчора, коли я проходив перед великим розп’яттям у церкві св. Марка» . Святе Причастя для Романа було центром і величчю воз’єднання всього людства. Про Таїнства Церкви та Святу Літургію Шептицький дізнавався з зверненого до нього об’явлення, що глибоко закладено в його серці і веде його через усе життя:
«для нього ці справи [справи Богослужіння> були відразу святі; без дрожі не доторкувала їх його душа, бо інтуїцією розумів їх правду, їхню велич… зложені руки, спущені очі, не щоб хтось так учив його, але тому бо інакше не розумів служби при Божому Престолі» .
Роман постійно молився просячи у Бога сили, терпіння. Терпимість Романа визріла довірою батька, який врешті дав дозвіл піти у монастир. Приоритетним вважав розвитку стосунків з батьками. Чудово розумів силу спілкування, мати згадує як Роман часто казав: «Краще поговорім трохи, Мамо! Ми взагалі замало говоримо зі собою, більше говорім, Мамо» .
Висновок
Ріст екуменічної свідомості є ростом пізнання свого покликання. Зростаючи у розумінні Божого плану, Митрополит Андрей Шептицький щоразу здобуває більше плодів.
Справжня екуменічна свідомість формується силою Божого Об’явлення, що діє через усі видимі і невидимі аспекти життя, через спілкування, випробовування, молитву, Святе Письмо, Причастя, власну ідентичність, традицію, рід, зустрічі, культуру, матеріальні речі.
Список використаних джерел та літератури
Джерела
1. Сліпий Й. Про дитячі роки нашого Митрополита // Богословіє (1926)
2. Шептицька С. Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Львів 2001
Допоміжна література
1. Вовжонек М. Екуменічна діяльність Митрополита Андрея Шептицького в Україні та Росії. Рим – 2006
2. Горняткевич Д. Після мова. С. Шептицька «Молодість і покликання о. Романа Шептицького» с. 123
3. Кнюкерт А. Духовні реколекції з Св. Катериною з Сієни. Львів 2007
4. Косів М. Передмова до книги С. Шептицькі. Молодість і покликання о. Романа Шептицького с. 9
5. Лжуницький Г. Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері. Львів «Світ» 1994 с. 51
6. Ленцик В. Визначні постаті української Церкви: Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосиф Сліпий. Львів. Свічадо, 2001 с.140-180
7. Небесняк Є. Митрополит Андрей САЛВИД Рим-Львів 2003
8. Скопельський В. Розвиток еклезіології Митрополита Андрея // Усі ми брати. Наукова спілка ім. Шевченка. Львів. «Свічадо», 2006 с. 119
9. Софрон Мудрий. Нарис історії Церкви в Україні. Рим 1995 Львів, с. 364
10. Шептицький Ян. К. Отець Климентій Шептицький. Життєпис на підставі архівних матеріалів родини Шептицьких. Львів. Монастир Монахів Студійського Уставу, «Свічадо», 1996, с. 14
ID:
475298
Рубрика: Інше
дата надходження: 27.01.2014 12:12:17
© дата внесення змiн: 27.01.2014 12:12:17
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|
стане у нагоді учням...
