Я забуду тебе, як усіх забувала,
Я зітру рідний вираз лиця,
Я, напевно, нікого ще так не кохала,
Я даре́мно ішла до кінця.
Ти розбив мою душу,
Спаплю́жив всі дні,
Замара́в руки спогадів в крові,
Я ж давно, ма́буть, вічні ці дні,
Прожила їз своєю любов'ю,
Я плекала тепло, буйний цвіт у душі,
Ти словами труїв мої квіти,
Ти байдужістю руки ламав,
Ти сміявся з думок, як так жити?
Зникла радість і в горлі застряв,
Клятий ком хвилювання люського,
Ніби зла́мані милі кістки́,
Той хто рідним здавався до болі,
Остаточно спалив всі мости...
