Я відчиню вікно у морок ночі
І прохолоду з втіхою вдихну,
Зведу в бездонний простір неба очі,
Яскравим зорям тихо посміхнусь.
Вони мигтять – це на розмову схоже.
Хоча на скронях срібна сивина,
Я поцілунком вітру розтривожусь,
Бо у душі завжди цвіте весна.
Тебе кохаю, ти мені потрібний!
Я в темряві багаж розвію дум,
Мені слова твої так необхідні,
Як сонечко для квітів у саду.
21.06.2012 р.
