|
Для чого зранку вставати з ліжка?
По-перше, холодно. Коли вилізеш з-під ковдри, буде холодно. По-друге, рано. Ще тільки 7.15. Природньо було б поспати хоч до десятої. Ну або лягти раніше, і ти знову обіцяєш собі не сидіти сьогодні до третьої, позакінчувати справи раніше…
Ось, будильник дзвонить вдруге, і ти все-таки вилазиш.
На підлозі лежать купи книжок, одягу, зошитів. Для чого зранку вставати з ліжка?
Для того, щоб піти до університету і написати тести, до яких вчора готувалася до третьої ночі.
Добре… Підемо відкриєм жалюзі. Яка там в нас сьогодні погода? Ага… Дощик. Трохи будинків і трохи асфальту.
Робиш собі чай з лимоном, снідаєш, бо не повечеряла… Якось тормозиш, як завжди, і розумієш, що вже запізнюєшся.
Але правило життя №1 – “спіши не поспішаючи”, і книжки відправляються в сумку, вдягається куртка і кеди…
Вже на вулиці раптом розумієш, що поки дійдеш до зупинки, трамвай вже поїде. Але ти ще встигнеш його побачити. Він їздить раз на 20 хв. Прикро буде. Варто побігти. Чи нє? Та варто, варто. І ти біжиш. Це ранкова пробіжка:)
Ти таки бачиш цей трамвай, він якраз відбуває, от грьобана п’ятірка. На обличчі – усмішка. “Клас, я знала, я вгадала”. Як все-таки повільно суне геть ця п’ятірка… В голові з’являється чудова ідея побігти за трамваєм і сісти-таки на нього на наступній зупинці. Біжиш-біжиш ще зо дві хвилини, трамвай зупиняється, люди виходять, люди заходять, чекай-чекай-чекай-чекай… Є, встигла, забігла в останні двері. Є-ху:) Яке відчуття! Переможець по життю:)
Але тепер трохи нудить.
Валиш через весь трамвай наперед(як вони смикаються, ті трамваї), о, клас, спереду є вільне місце. Падаєш на нього, сидиш заклякло, тоді таки встаєш, купляєш талончик, компостуєш, сідаєш назад, засинаєш. Твоя зупинка, прокидаєшся, виходиш.
Небо сьогодні сіре, і будинки сьогодні сірі.
Перша пара.
Ти ніколи не помічала…Які брудні і старі коридори оцього твого універу? Викладачка дала тести і пішла. Ви написали їх за 10 хв, бо то легкі тести. Справжній стрес буде на третій парі, з матаналізу… Тобто був би, якби тобі не було пофіг.
Знаєте…Як довго ідуть дві години? Кожна з їхніх хвилин?
Від сміху твоїх одногрупників гуде голова. Їхні розмови… Вони тиснуть на мозги. Дратують.
Може, купити навушники?
Дві години ідуть…довго.
- Ти будеш їсти?
Це до тебе. Ви стоїте в коридорі теорки, але ти не хочеш їсти – ти хочеш змитися. Тому кажеш своїм одногрупникам, хай ідуть в їдальню без тебе, махаєш їм рукою, повертаєшся і йдеш.
Заходиш в пусту аудиторію і закриваєш за собою великі двері. До лекції ще 45 хвилин.
Тут нікого нема.
Ти собі сама.
В таких випадках завжди думається, чи не переплутала ти часом лекційну аудиторію або вчудила ще щось таке за своїм звичаєм.
Ну та добре, є час посидіти і перевірити.
Тобі раптом так захотілося послухати пісню Sciana "Кім я быў"!.. А власне, чому б і ні, однаково ж нікого нема, і ти включаєш її на своєму мобільному.
Це такий кайф для мозгів.
І тут крізь музику ти чуєш шум. Різко повертаєшся і дивишся в правий задній кінець аудиторії. Там хтось сховався на лавах, там був хтось, кого ти не помітила у великій залі? Ти лякаєшся, бо це значить, що хтось чув твою музику. Ти не хочеш, щоб хтось знав, яка музика грає в твоїй голові. Але там ніби нікого нема.
Світ похитнувся.
Перед тобою брудно-салатова стіна аудиторії, посередині висить проектор, на якому відображається тема наступної лекції, якась жахлива математика (ноутбук на викладацькім столі), з другої лави, за яку ти сіла, все це досить близько. Над проектором зі стіни стирчать чотири лампи-світильники. Вони спалахують. Займаються раптом вогнем, як факели. Твій погляд падає на вікно.
Там фіолетові, ФІОЛЕТОВІ хмари закривають собою небо. Вони рожеві, багряні, бурячкові, трояндові по краях, і від нереальності їхньої краси твоє серце майже зупиняється. Сходить сонце. Його проміння страшенно яскраве, воно б’є тобі в очі, і ти прокидаєшся.
Посеред цього краю тече водичка. Холодна річка, смарагдова, зелена джерельна РІЧКА!! І берег її з одного боку стрімко здіймається вгору, там такі сосни, покручені парослі, і такі непролазні зарослі, така соснова, дряпуча, скажена ЗЕЛЕНА ХВОЯ.
Але точніше, це все буде пізніше, коли сонце підніметься вище, коли у лісі стане світліше!
Тоді, як смарагдові голочки-глиці відіб’ються в синіх кристалах водиці.
А поки ще дуже рано. Скоро твій ліс устане. Встануть звірятка і поторочі. Вилізуть з затишних нір після ночі, з-поміж гілляк і з кущів ожини засвітяться їхні дивні очі. Має їх хтось берегти і вести. Тому найраніше прокинулась ти. Почула від сонечка пісню ясну. Вирвало з сірого, стрьомного сну. Твоє руде волосся під променями засвітилось, яскраво-зелені очі відкрились і вверх подивились. Там фіолетові, ФІОЛЕТОВІ хмари собою небо закривали. Побачила зверху, між хвої і віт свій поки-шо ще фіолетовий світ.
Стрибаєш з сосни – ти привид весни. Вітер в лице. Весело це!
Біжи. По рожевій траві несись. Це твій ліс, збережи!! Це твій дім, подивись… Чи не.. пробралось.. щось часом.. сюди.. Поки ти спала?..
Біжи до води!
Ось вовчі сліди. І прямо по центру річка цей ліс розтинає навскіс.
Хоч хто його знає, хто його міряв, ніхто не міряв оцей твій ліс.
Ніхто і ніколи. Ну, ти – не знаєш. Може, сьогодні в колєг спитаєш.
Чого ж вони всі так довго сплять?
У цьому зранку рожевому лісі сонце зійшло, хмари стоять, а місяць і зорі ще не сховались. Зубасті звірята в печерах сплять.
Чого вони ще не повставали? Сни ж ваші сірі і досить похмурі, як протилежність життєвій бурі. Ти поспішаєш, ти поспішаєш, на березі річки їх почекаєш. Ви тварин обереги, росту трави стратеги...Чекаєш...Чи прийдуть сьогодні мавки - твої колєги?.
Аудіозаписи:
Sciana - Кім я быў
ВВ - Трава
ID:
544961
Рубрика: Інше
дата надходження: 19.12.2014 21:12:10
© дата внесення змiн: 19.12.2014 21:12:10
автор: Надійка Голобородько
Вкажіть причину вашої скарги
|
