Вночі виходжу на балкон
І дуже голосно гукаю:
- О молодість моя, пардон,
Чому втекла й куди не знаю.
Так добре нам було у двох,
А ти втекла у осінь тиху,
А я попав в старечий льох,
Зірки аж блимають від сміху.
Даремно ти кричиш, старий,
До мене зіроньки шепочуть,
Свою пащеку ти закрий.
Не вернеться, хоч всі це хочуть.
Бо молодість – літа твої,
Які тобою вже прожиті,
Тож ти не зви, не клич її,
Бо часом роки ті вже вбиті.
Не довіряю я зіркам
І далі молодість гукаю,
А старість я зіркам віддам,
На молодість свою зміняю.
19.91.15.
