Показався місяць в небі, зірка засіяла…
Молодь вийшла погуляти – я засумувала.
Засвічу яскраве світло у своїй кімнаті,
Сяду нишком у куточку, буду вишивати.
Витчу на рушник тканину з щирої любові,
З серця нитки шовковисті, із душі узори.
Покладу я на тканину веселкові барви,
Щоб із милим на рушник цей незабаром стали.
В яснім сяйві місяченька
в жмурки грають зорі…
Подивися, мій миленький, на мої узори.
На рушник поглянув милий і став кепкувати:
Пізно нам з тобою, мила, під вінцем стояти.
Наші діти вже дорослі, підростають внуки,
Хоч невінчані, ми й досі не мали розлуки.
Чи є сенс у тому шлюбі вже у наші роки?
Будем жити, моя люба, як жили до цього.
Закотився на світанку спочивати місяць…
Я поклала вишиванку на видному місці,
І узори променились при денному світлі,
А кохання запалило вінчальнії свічі.
10.07.2012р.
