У житті моєму один принцип діє,
Принцип бутерброда - так його я зву,
Він невчасно дуже шкоди заподіє,
Й мусиш розгрібати всю ось цю біду.
ЦЬОго разу знову «щастя» мені сталось,
Я мейкап робила, вже дійшла до губ,
До сестри своєї на три дні збиралась,
Та у мене раптом розболівся зуб.
Принцип бутерброда далі прогресує,
Не знайшла я крапель, вдома ще й сама,
Полоскала рота-зуб все вередує,
Й «Де ти?»- розкричалась в слухавку сестра.
Виходу не мала, вдома я зосталась,
І від болю вила, як вовки в лісах,
Не могла заснути, як не намагалась,
Зубчику, рідненький, ну за що ти так?
Вранці стало гірше, в роті все розпухло,
Сплін співа по радіо «Выхода нет»,
Почалося з зуба, ще й віддАло в вухо,
Доведеться дути в стомАт. кабінет.
Варто розказати, лікарів не лЮблю,
Бо вони чи злюки,чи якісь дурні,
ПрИйдеш говорити за свою застуду,
А пропишуть тОбі клізму на три дні.
___________________________________
Я зайшла в прийомну, думала багато
Там будЕ як зАвжди в такий час людей,
Дивно, кабінет цей на все місто знатний,
А сидів самотньо в черзі якийсь «гей» .
Я така крута вся, кАжу «Я за вами»
Він взяв розвернувся й видає « Чо, дійсно?»
Я стою у ступорі, він ірже, нахаба,
Й каже «Я твій лікар,нумо,бейба, в крісло»
От кажуть, помідори червоний колір мають,
Та в той момент змагатись могла із ними я,
Не кожен день мене настільки попускають,
Макітру опустивши я в кабінет пішла.
І сіла в стрьомне крісло, відкрила свого рота,
Одягнений в халат вже, до мене ВІН прийшов,
Лиш глянув і відразу «Багато тут роботи,
Тобі зараз швиденько забацаєм укол»
Й дістав шприца та голку, мене уже коробить,
Аж сіпається око і серце калатА,
А лікар все сміється та знов мені говорить,
«Все буде супер-чотко , повір мені, мала»
Почав цю процедуру, оце скажу вам, муки,
Терпіла я, мовчала, сиділа як могла,
А потім я від болю схопила його руки,
Й благати про пощаду негайно почала.
«Тихенько,без істерик, бо все уже готово,
Ще трошки почекай і будемо робити,
Сиди собі на кріслі, спокійно й нерухомо,
А я на п’ять хвилин зганяю покурити»
Та й вийшов. Я сижу, у роті заніміло,
Прислухалась до музики, що із колонок грає,
Моя любіма группа!!! Мене тут осінило!
Цікаво, звідки лікар подібні речі знає.
Він потім повернувся, свердлив щось і пилякав,
А я закривши очі чекала на кінець,
І потім чую знову до мене забалакав
«Ну да…ти з цим попала… тут в дійсності триндець
Сьогодні з тебе досить, завершим післязавтра,
Така от з тебе сумма» й показує мені,
Я скільки заплатила не стану вам казати,
Лиш натяк: В гаманця мого настали чорні дні.
Хоча кому це дивно? Не дешево нам жити,
Хіба блатні усякі не мають жодних меж,
Подивишся на ціни і хочеться запити,
Та щоб купить бутилу потрібні гроші теж.
Із зубом стало легше,та голова забита,
Цим лікарем й позором черЕз який пройшла,
Не хтілося мені нічого більш робити,
Тому вчинила мудро і спатоньки пішла.
Настало післязавтра, і я така вся фіфа,
Зробила марафєтік й у клініку пішла,
Але ж я не людина, скоріше отеліпа,
Приходжу, і в прийомній «А лікаря нема»
Я знову помідора, тепер уже від люті,
Навіщо він прийом на день цей назначав???
Та медсестра додАла «Присядь-но, скоро буде,
Оце,напевно, знову Русланчик наш проспав»
Русланом значить звати - подумала і сіла,
Хвилин чекала двадцять, про щось своє гадала,
І тут як грюкнуть двері, в них чудо те влетіло,
Й мене тут осінило: здається я запала!
Красиві темні джинси пошиті по фігурі,
І куртка чоловіча, що так і хочеш зняти,
Який він був крутий, кажу вам, ну внатурі,
Такого кожна баба схочЕ захомутати.
«Я ща перевдягнуся, і будем лікувати»
І знову я покірно у кріселко пішла,
Вляглася й почала про все це міркувати,
Оце, скажу, скотилась, до чого я дійшла?
«Тебе я пам’ятаю,ну що ж, давай красуне,
Ввімкну зараз музончик і будем починать»
Я бачу він до мене стільця вже свого суне,
Й могО страшного рота знов буде розглядать.
Латав він зуби вправно, а я усе дивилась,
На йОго карі очі, як у сови здорові
Тепер на цьому кріслі на віки я б лишилась,
Та він зробив все швидко на превелике горе.
Мій гаманець готовий, його знов потурбую,
Вже «Скільки?» запитала у красеня в халаті,
Він каже «Безкоштовно тобі усе влаштую,
Та ми підем сьогодні удвох гулять…на паті»
Мені почулось? Як це? О Боже, шо то бУло?
Спочатку затупила й стояла шо дурна,
Руслан « Давай о шостій, дивись, щоб не забула,
Заїду за тобою, ти де живеш, мала?»
___________________________________________
Вечір
В мені не сумнівайтесь, була я при параді,
І зачіска, і нігті, і сукня…словом ляля,
Він рівно в шість з букетом вже був у мене в хаті,
Вручив мені ті квіти з словами «Просто краля!»
Той вечір став початком життя зовсім нового,
Побачень через вісім він був моїм вже хлопцем,
До нього не кохала ніколи я нікого,
Його я хрюнозая, він ж став для мене сонцем.
Були такі моменти, коли ми з ним сварились,
Та потім розуміли: воно того не варте,
За стіл «переговорів» сідали та мирились,
А потім брались разом вечерю готувати.
Пройшло так аж три роки, усе давно змінилось,
Ми стали жити разом, тепер вже як родина,
Була у нас з ним мрія, вона взяла й здійснилась,
Чекаєм з нетерпінням ми на появу сина.
___________________________________________
«Алооо…вставай красуне, не буде турбувати
Тебе той зубчик більше. Усе! Залікував!
Давай скоріш із крісла, іди відпочивати,
Така ось з тебе сумма, я все підрахував»
У мене кисла міна, не склалось як гадалось,
Дістала гаманець, і вигребла що мала
ВіддАла усі гроші, з ним в’яло попрощалась,
Приперлася додому й обід варити стала.
_______________________________________
Знайдете ви мораль, чи тут її немає?
От особисто я помріяти люблЮ,
Але щасливий той, хто й в мріях міру знає,
Бо вміє зла реальність підкласти нам свиню.
ID:
560085
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.02.2015 09:06:28
© дата внесення змiн: 16.02.2015 09:06:28
автор: Льолька
Вкажіть причину вашої скарги
|
