У моє надвечір’я, вривається спомин знечівя,
І журба дорогої землі, тягарем в моє серце паде.
Та земля , від якої якось в далечінь відлетів я,
Де над вечір червоним неоном палає полум’я руде.
Далеким маревом вона мені являється у млі,
Й так хочеться душі туди вернутися скоріше.
Де хліб шумить на скибі чорної землі,
Чомусь лиш там мені становиться світліше.
Знов Бабче мариться мені, старе село,
Де я родився й вчився жити змалку.
Закрию очі – наче й віку не було,
І самому себе стає мені чуть жалко.
Думки немов дороги простяглись,
Тримати тугу вічну – терпнуть руки.
І те що є тепер, і що було колись,
Життя у всесвіті всього лиш крихти муки.
Я повернусь, до тебе ще устами притулюсь,
Ти не злякайся, я не прийду проститися.
З чужих світів до тебе повернусь,
Тобою рідна земле причаститися.
2012р.
