Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не доведе.
Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
якщо не інженери, то поети
цінуються у бучі й суєті.
Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.
У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?
Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні.
Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.
Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.
* – красномовна обмовка президента
Переконливо, Ігоре! 
