Чомусь ніколи не любив весну,
не те щоб не любив, а не звертав уваги,
Вже майже тридцять але не до сну,
Ще й знаю, що не маю переваги…
Такий собі поодинокий бій,
в якому б’ються, поодинці двоє,
Я часом думаю, що він зовсім не мій…
Та знову й знову йду на бій з собою.
Не зможу я тобі заговорить,
все те, що мав би чесно розказати,
це значить твою душу полонить,
це значить тебе кинути за грати.
Не чесно навіть мати ці думки,
І дуже важко їх в собі тримати.
Слова емоцій ставимо в лапки,
Говорячи, нам важко розмовляти.
