Приходиш - як тінь незабутого предка,
у день, коли сонце - в найкращій із фаз.
Порушуєш норми і правила гетто,
в якому нікого. Нікого, крім нас.
Наснилось, що ти у Аральскому морі,
і човен зелений, і хвилі легкі.
І на берегах заводських акваторій
лиш легкодоступні є чоловіки.
Приходиш, сідаєш навпроти, мов лотос.
Ніяких релігій та жодних святинь.
Питаю, ну як там, ну як там на флоті?
Все ж без талісманів та без берегинь.
Ховаєшся, плачеш, смієшся очима.
І тільки листи надсилаєш: "брехня.
неправда, що в моїх думках ті мужчини.
хоч справді підкорюю тихі моря".
Приходиш завжди, коли сонце за обрій.
Порожні долоні та серце пусте.
Порушуєш грані прихованих фобій.
Хоча й розумієш, що я - не твоє.
