Ти добре знаєш про мою мрію
І я знаю. Давно її бажаю.
На жаль, так можу лише в снах,
Сльоза бринить в моїх очах.
Ти запитаєш: "Ну й чому?"
У відповідь я промовчу.
Ти знову скажеш:"Чому ж ти плачеш?"
Я прошепчу:"А ти хіба не бачиш?
Білий птах вже не літає,
Людська душа так щиро, як колись, не співає"
Я не хочу тут залишатись
І не знаю, що змусить сюди повертатись.
Може, туга, а, може, рідна кров.
Може, зміни, а може любов.
А чи щирі наші почуття?
Я навіть не знаю, що криється під твоїм власним "я".
От якби розкрити крила
Та й в небо плавно полетіти
І не журитись про буденне,
А насолоджуватися отим таємним.
Й заховатися в небесній височині
Від земної метушні!
Сповна дихати життям
І віддавати честь щирим почуттям!