Як тільки вона опускала руки вниз від безсилля щось змінити у своїх стосунках із ним,
плакала або ж, навпаки, злилася, стукала кулаком по столі і приймала тверде рішення
стерти його з кори головного мозку, як стирають гумовою губкою неправильні записи, зроблені олівцем,
витиснути з усіх нейронів, як витискають сік з лимона за допомогою соковижималки,
вимести з усіх закапелків душі, як вимітають застояний пил із кутків кімнати,
випарувати з вен і артерій, як випаровують воду моря і океани, щоби облегшити собі дихання,
відірвати його від серця, як відривають пух від основи пір’я для того, щоби наповнити ним лежак під чиюсь голову,
як тільки вона все це вирішувала зробити,
він усміхався,
він ходив піднесений і гордий.
Нарешті він буде вільний від її надмірної уваги,
від істеричних проявів її любові,
від всього того, що називається непередбачливістю чи хаосом.
А він же так любить стабільність!
А, може, він усміхався і тому, що знав:
завтра-позавтру вона знову повернеться до нього, як повертаються кораблі до свого порту, якщо їх дорогою не розплющить буря.
не вирвеш із серця те, що відроджується із найменшого маленького корінчика 
