Ще вчора дитинство було,
Просте, веселе, НАШЕ.
Цінити ж не вміли його,
Хотіли всі бути старше.
Піднімались до рівня ми старших,
Хотіли ми швидше рости.
Та забували ми, що наше
Дитинство не зможем спасти.
Хотілось дорослим вже стати,
Забути накази рідні.
Та як же добре згадати
Дитячі витівки свої.
Згадати як сонце любили,
І бігли на зустріч з дощем.
Згадати як літу раділи,
І грали під тим же дощем.
Як сніг язиками ловили,
А потім хворіли у ліжку,
Як бабу із снігу ліпили,
Як весело грали у сніжки.
Як мелодію пісні ми грали,
Не знаючи жодного слова.
Як друзів всіх разом збирали,
Й гукали: « Чи вийдеш ти, Вова?».
Згадати, як вперше любили,
Як боялись сказати про це.
Як потім коханню раділи,
Як дивились в кохане лице.
Згадати як в школу ходили,
Друзів стрічали нових.
Як уроки зривати любили,
Вчителів як любили своїх.
Та, на жаль,вже дитинство минуло,
Пройшла вже дитинства пора.
Немов за рік все промайнуло,
З дитинством прощатись пора.
Тепер дорослого життя
Відкриті нам дороги.
І в доросле майбуття
Переступимо порог ми.
Проходять роки, стаємо ми старше
Пролітають хвилини потіх.
Та дитинство ж набагато краще
Багатьох дорослих утіх.
В цьому році я закінчую школу, саме тому я прекрасно розумію, як хочеться знову стати маленьким, пригорнутися до мами і не думати про екзамени, проблеми та сум...
