Якось перелітав із Криму на материк Голуб
І в дзьобі ніс добру вість – гілочку мімози,
Але накинувся на нього Крук, як ворог –
І вирвав, розтоптав ту гілочку весною.
"Чому ти б'єшся?" – запитав у Крука Голуб. –
Я ж є засновник миру і свободи!"
"Якої?" "Української". "Ах так!" –
І Крук добряче дзьобом мироносиця – бах!
"Чому ти б'єшся?" – знову Голуб запитав,
Бо християнство він-таки вивчав
І зрозумів, що спершу ворог може помиляться…
Та Крук прокаркав: "Дай мені добраться
До твого роду – весь переламаю
І, окрім Криму, твої землі влітку загарбаю!"
З останніх сил накинувся на Крука Голуб,
Але без дихання упав Круку під ноги.
А Крук, чорнющий і пекельний,
Навкруги Голуба розхажує і бреше:
"Ось зачекаю, коли ти зовсім здохнеш,
Бо я хижак – і люблю падаль їсти в полі.
Ти – мирний селянин, ти їси зерно,
Тому ти і слабак навпроти мене,
Щоб знав і ти і весь твій смирний рід –
Назавтра попадеш мені на обід".
І полетів Крук в хащі Муромських лісів,
Навколо танки і системи "Град"… Крук сів
На жерло гаубиці – і хваста:
"Назавтра Голубу – поки що одному – баста!
Усіх я голубів поїм, переламаю
І мирні землі України – загарбаю…"
Навкруг такі ж круки з Ростова, звідусіль
Як гаркнуть: "Крук, у тобі сіль
І сенс нашого існування,
Озброєні ми як справжні Сатани –
Так що твій рейтинг буде лиш зростати:
Ідем, летим – голубиний край топтати".
Та не вдалося Круку "падаль" їсти:
Пролітав шкодний Горобець – і сісти
Надумав біля раненого мироносиця…
"Чому лежиш, як мертвий? – запитав. – Закінчилось колосся?
Ось є у мене в дзьобі дві зернинки…"
"Та ні, - прохрипів Голуб. – Нині
Тут Крук літає і вбиває
І мироносців, і християн – озброєння хватає:
Дзьоб довгий, довгі крила і кігтяри
Та ще і бачить понад хмари –
Мені, напевне, тут загибель, не спастись…"
"Ось зачекай, нерозторопний, мить, -
Горобець важно розпочав ходить, -
Я погукаю інших Голубів,
А також і своїх – і горобців,
Ми враз тебе врятуємо від терориста:
Гуртом і разом легше ворогів бити".
На поклик Горобця дрібненького
Поналітали інші горобці і голуби –
Пораненого враз перенесли в спокійне місце…
"Навчи мене, як далі жить на світі? –
Запитав Голуб, коли видужав від ран. –
Ти – такий дрібненький, але пан,
А я, як раб, у своїх мирних планах –
Не вдію супроти Крука ні краплі".
"Дурний, ти ж більший, аніж я! –
І в тебе є таких же молодців сім'я!
Ми, як бувало, Крук – хижак летить –
Гуртом на нього! Точно, легше бить
Цю сатану… А як такі, як ти
Зберуться разом – Круку точно що гаплик!
Опиниться він аж у Магадані! –
Лише посмій і не лякайся тварі!"
Аж ось, нарешті, Крук за "падаллю" летить,
Зирк: нема нікого – і в цю ж мить
Потужна зграя горобців і голубів
На Крука налетіла, він аж сів
На лапи, а потому як чкурне,
Всі танки, гаубиці і "Гради" – в дим чадний
Перетворились перед дружнім НАТО…
Щоб знав, як Україну рвати, собі брати!
Летить цей Крук, як очманілий,
В голові муть… Ось і Магадан узрів.
Кричить: "Не треба проти голубиних друзів воювати,
Бо й на Камчатці не знайду я хати".
Поназліталось тут Круків багато,
Деякі знову про воєнні плани
Розкаркались… Але Крук був уже не той –
Від нього вже самого падаллю несло…
І знову Крим і Схід – українські землі,
І знову Голуб – мироносиць відчиняє двері
Іншій Росії, Європі й США –
І гілочку мімози в дзьобі – добру вість трима.
ID:
658890
Рубрика: Поезія, Байка
дата надходження: 11.04.2016 19:06:37
© дата внесення змiн: 11.04.2016 19:06:37
автор: Парадокс
Вкажіть причину вашої скарги
|
