усе це достеменно неправильно: починаючи твоєю обручкою, закінчуючи позаплановою реконструкцією власних намірів.
багатоквартирні лабіринти довкола сільпо на мазепи відбирають у мене останній кисень.
відколи тебе зустріла, двадцять чотири години на добу і сім днів на тиждень
сумніваюсь у своїй адекватності..
я б хотіла, щоб ти був неважливим і несуттєвим, незнайомим, чужим для мене мужчиною,
простим перехожим посеред людного натовпу,
щоб перед нашою зустріччю я не пила гліцисед, корвалол, валідол, валеріану,
щоб випадковий твій дотик не спричинював напади астми..
і я кажу собі - Висоцька, заспокойся, дихай повільно та глибоко,
не роби дурощів, зосередься на ритмі серця.
хіба ти вперше відчуваєш на власних зап'ястях чоловічі гарячі руки?
хіба вперше твої вуста гладять вказівним пальцем?..
майже два місяці невагомості, невизначеності та безсоння змушують кожну клітину мене палати -
так ніби облили бензином і клацнули запальничкою,
гупає крилами об ребра душа, ніби метелик, накритий склянкою,
гупає, гупає, поки врешті-решт не зламається тіло, не піде тріщина
від клубової кістки і до ключиці..
це - поэзія. 
