Я бачу сни безкольорові
Там тільки попіл та туман.
Обличчя там... чомусь безброві.
Там лжа, облуда та обман.
А люди, мов за дзеркалами...
Не чути, чи вони мовчать.
Там все, чомусь, на переламі.
Там не воліють, там… кричать.
І сльози все,.. в безсилій лют,і
Змивають попіл від душі.
Там віддзеркалля каламуті
Та тільки дзвони від грошви.
Лиш наші душі, мовби тіні
Немов прокляття, тільки нам.
Там стогнуть, бранці…безневинні,
Безсоння, що сховалось в снах.
І знову сни, знов... чорно-білі
Обо мовчання, без луни.
Та де ж ті очі… сині-сині,
Мабуть покрали злиї сни.
Вони покрали, та ховають
За склом дзеркальним та в тумані.
Вони нас бачить не бажають
Вони, як тіні та в омані.
Чому ж пропали фарби в снах,
Невже маляр той не малює
Ним править, в снах, одвічний страх.
Що тьма всі душі зафарбує.
І будуть душі тільки чорні,
Немов та ніч, що без зірок.
Знов серед ночі скиглять верби,
Пропащий вік, та вийшов строк.