Жар-птиця має диво-пір’я.
На неї дивляться сузір’я.
Споглядають за дівчиною,
Що обертається пташиною.
Диво-птаха, втіха- жінка.
Дерево її оселя.
То дівчина, то звірина (пташка).
«От дивина»,- співає пісня Лелі.
Високо літає,
Долю віщує,
Крила має,
Але не мандрує.
Знання таємні
Вона тримає.
І нікому в них
Знатися не дозволяє.
Ліжко в лісі,
На сторожі сокира,
Лісова господиня
На ім’я Велемира.
Весняна усмішка,
Приваблива зовні.
Ця диво-дівчина літає
Щоночі в полі.
Метеликом гарним
Обертається вранці
І цілого дня бавиться
З бабками.
Ведеться їй добре.
Живе мов в раю.
І пісню співає свою Гамаюн.
Про вічне й минуле
Про славне і добре.
Сходяться звірі
Послухать ту сповідь.
І люди ті знання
Із часом забули.
Лише давня пташка
Співати їх любить.
У пісню свою
Сподівання вкладає
І дума що так вся земля оживає.
А може і дійсно,
То пісня жива,
Що пам’ять тримає
Святії слова.
Прадавньої Живи.
Старої богині усього зела.
Що донці передала
Свою пісню живу.
Про Орія –батька,
Про матір Сва, про Рід
Довгий та давній.
Про Наві, Праві, Яві,
Стезею Праві одну.
У яв переходять із Нави
Ті лоскотні звуки.
Із джерела ніби ллється
Живая вода.
Коли Гамаюн пісню співа.
Втілює краще в слова
Пісні дівчина.
Заспіває і жде, що полинуть
Ті спогади людям у пісні живій.
Про створення світу ідеться у ній.
Про перші начала, Природу,
І Матір, Весняну Купаву,
Про її чистоту.
Про міфи прадавні,
Ортанію нашу,
Про книжку живу.
Що вірою стала.
Про Оріїв шлях-
Стезею Праві.
Та усміхаються в зірках
На її співи рідні
Образи сузір’їв.
І пісня ця у людях відбивається
Мов доля кожного із них.
Мов саме їхнє життя.
Пісня матері живого всього та зела.
І звучить ніби в людях ця пісня землі,
Рідної крові
Та зниклої папороті мов чари які.
Мурашками в грудях.
Долевіщунка та дівчина-мрія.
ЇЇ врода рідна та неопалима.
Мов купіль живої роси- берегині.
Обличчя цнотливе, бережене ранком.
Берегиня, Купава, Росава.
Це –мавка.
