До себе в гості осінь запросила
Й незчулась як по ній прийшла зима
Принишкла якось, зовні постаріла…
Лишень душа лишилась молода.
Так швидко промайнуло півстоліття
Була любов та радощі весни
Онук наш вже дарує мені квіти
Й згадалось, як колись приніс їх ти…
Тепер лишилось вижити у світі,
Де біль і смуток радість притупив,
У вимір інший мрію полетіти...
Та поки що Бог крила не вділив.
Галина Рибачук-Прач
