Розплутую нитку самотності,
Ховаюсь у коконі віри,
Я знову у хвилях непевності
Шукаю закономірність.
Чи сльози і розпач заслужені,
Чи може то помилка неба,
В хаосі обману спустошені
Забули духовні потреби.
Прокльони на кожному кроці,
А ненависть душить кохання,
І заздрість, як більмо на оці,
Світ робить лиш місцем ридання.
Уміло в туман безнадії
Затягують сильні і хижі,
Їм вигідний розбрат в країні
Регочуть над розпачем сиріт.
То може вже досить боятись
Час правді поглянути в вічі
Ніхто нашу долю не змінить
Поки не поборемо відчай.
Вже час перестати шукати
Хто створює наші проблеми
Почати вже час будувати
Майбутнє своїми руками.