Колись верба тримала віти вгору,
Несла до Господа молитви за життя,
Була наповнена вином свята амфора,
Щасливий той хто пив оце пиття!
Пила й вербичка, і була щаслива,
Бреніла пісня на вершку гілок,
Там вітер дув між листями грайливо,
Вона сміялась, слухала пташок.
Така гармонія! Краса в захистку!
Проміння сонячні, Господній рай,
Та голуб білий ніс болючу вістку ,
Мине цей тиждень, зчорніє небокрай!
Розпнуть того, кому тепер кидають,
Під ноги гілля пальми і верби,
Кричать осанна, велично вітають,
Не відають, що прийде день журби!
Заплакала верба спустивши віття,
І більш ніколи вгору не зняла,
Воскрес Христос, та біль тисячоліття
Їй не забуть! Й тепер в сльозах вона!
Просто прекрасно,а тим більше,що верба,для мене,щось особливе і рідне.В мне теж є віршик "Верба"із гілками які в чомусь співзвучні і теж розмовляють...
горлиця відповів на коментар Genyk, 10.04.2017 - 03:27
