Старечі руки, працею побиті,
і мокрі очі, з них тече сльоза,
душа та тіло гірким болем вмиті,
життя ізранене, як зламана лоза.
Іде старенька, вбога, обімліла,
шукати правди, в темнії світи,
голодна й спрагла, ноги почорнілі,
незна, що перед нею згорені мости.
Ой леле рідна, мати сизокрила
покинь надію, бо добра нема,
себе не муч, і серце хай спочине,
усіх великих оповила тьма.
Ніхто не слуха про твої турботи
бо злом убогим зайняті сини;
вона ж все йде, у помочі молити,
та болю плач не побідить чини.
