Дивлюся на небо з вікна… І посміхається мені на все вікно липа. І хто тебе посадовив? Колись маленьке і тендітне деревце, а наразі високе, гіллясте, розкішне з насичено зеленими фарбами літа. Кремезний стовбур, стрункі гілочки, і живе листя з проблисками сонця на вітрі.
Липа – ти так гарно затіняєш мою кімнату від спекотного сонячного тепла, що мені прохолодно, гарно і любо. А восени я люблю споглядати, як ховаються під тобою у сильні грозові зливи горобці і голуби. Юрбою топчуться і збирають крихти хліба та насіння, які їм підкидують турботні перехожі і дітлахи.
Липа… Скільки тобі років? Так цікаво, кого ти бачила тут в оселі до мене… Ти заглядаєш у вікно – все бачиш і чуєш. Адже ти жива, і така гарна. Збираю твій цілющий цвіт, п’ю узимку запашний, гарячий чай, і завжди милуюся тобою – моє щедре, могутнє дерево. Живи довго- довго , і радуй моє серце красою, життям і благородством.
