Моєму дорогому татові Юрію...
НА ЯСНЕ ПЛЕСО КРІЗЬ РОКИ...
Ранок дивився сьогодні безсонячним і сірим небом, ховаючи в пеленіі теплі осінні сльози...я памˊятаю...і завжди памˊятатиму цей день...день твого народження... доброго ранку, таточку! ...з днем народження тебе..як же довго ми не бачились з тобою.... вже 14 років, а ніби вчора...і ніби ось-ось зайдеш до нас...усміхнешся, і знову все буде добре .
Так виходить ...чомусь найріднішим, найближчим людям потрапляє найменше нашої уваги...у памˊяті ще живе, як ти завжди чекав дня народження, і щоб вірша склала про тебе, або пісню...а тут - в роботі завжди,заклопотана ...одного разу думаю: та що ті віршики,набридло вже мабуть тобі їх слухати, привітаю простими словами, від душі ж...а ти чекав..чекав, як дитина..добре,що хоч помітила це....а ти-навіть подумати не міг,що тобі в такий день не напишуть вірша...бо то був чи не єдиний день, коли "моя високість" додумувалася присвятити тобі рядки...зайшла до іншої кімнати,слів багато ж не треба, і вони близько в серці,тільки сказати треба, щось написала й ми ще заспівали ...і ти знову радів , усміхаючись щиро... За вікном – щедро роздавав золоті корони клен і здавалось тоді, що життя таке довге й світле, і немає йому кінця-краю.....а через два з половиною місяці тебе не стало...ніби серце твоє стомилось і вирішило відпочити, залишивши нас...і всі ці роки я згадую і згадую цей останній день твого народження...і все життя...
...я рано почала згадувати ...малі спогади починались десь з перших миттєвостей свідомості: ти тримаєш мене високо над шафою маленьку і з тобою я нічого не боюся! Така була наша з тобою дружба... Це ти- показав мені сузірˊя і розповів про Велику ведмедицю, саме ти читав мені казки і вірші ...Це ти- навчив мене смажити картоплю...і доглядати за хворою матусею ...і не забувати про сестричку... І за яку б справу ми з тобою не брались, все в нас робилось-діялось-збувалось. разом ми звертали гори, хоч років мені було тоді небагато...господи, та хіба тільки в цьому щастя...ти усміхався і відкривався Світ: великий, неосяжний і прекрасний ... Чи можна забути наші світанки на ясному плесі ставка ...з вудилищем, лагідним туманом і чистими мріями....і неважливо, скільки риби ми несли додому (найбільша ж завжди «зривалась з гачка»!) ми несли з собою просто – Світло...повні пригорщі....разом...І воно завжди зі мною з тих пір.... Ти не закінчував універів і не здіймався над світом...просто ти був Людиною...Завжди...У всьому....
Часто ловлю себе на думці, що дивлюсь на життя твоїми очима...несучасно, не модно, іноді – навіть нецікаво...та тримаю в серці наше Світло...ти говорив – віддати його людям....я памˊятаю ....тільки- болить: ти вийшов і не повернувся...встигла ще добігти- як важкий сон ,«швидка допомога», апаратура...чужі люди вдома...надія десь (встигли ж,значить-врятують!)....і якась-безодня....і мамині очі, повні відчаю і горя...не втримали...пішов ....у безголос.... Світла тобі Памˊять....
Скоро, зовсім скоро наздожену твої роки...чи уявляв собі ти таке?тобі сьогодні мало виповнитись 70... а так і залишилось 56...56 років Світла...
....Розˊяснілось і твоя усмішка десь згубилась у променях лагідного сонечка...а памˊять все відносить мене крізь роки ....до ясного плеса, де народжуються світанки.... дякую Господу, що ти був, таточку...
19.10.2017р.
Співчуваю, маю право... 16 років, як нема мого тата. Скільки сліз, коли пишуться такі рядки... рядки пам'яті, вдячності. Хай у Вас все буде добре в житті - то для нього спокій.
