Як жива і мертва річ
Як сонячний день у темну ніч
Як нафталіновий колір минулих століть
Пензлем художника сірим
Шляхом із небуття незрозумілим
Крізь барви емоцій, подій
У світ проникає твій
І щось далеке, незрозуміле, чуже
В наше життя все несе
Суміш квітучих ланів
І сірих осінніх дощів
Суміш пилу і пожовклих сторінок
Історії давно забутий крок.
Хтось знаходить мудрість серед всього цього
І до сивини років відноситься убого
Плекає теплоту, поваги почуття
За що?
Бо старості та дожила?
А чи варта поваги вона?
Кожен із нас живе своїм життям
Брат, ти чудово знаєш сам
Повагу треба заслужити
Ти можеш щуром всі свої роки прожити
І на віка залишити тавро
Коли за життя було ***
Запам'ятай: таким і земля прийме його!
А коли хтось із мудрістю пройшов дорогою життя
Збереже він її до кінця
Лишень з посмішкою подивиться на нас
''Не той тепер час''
І наступне покоління NEXT
Я певен, не зрозуміє мною написаний текст
В них буде своє світосприйняття –
Їхнє особисте життя!
Пропахлі нафталіном сторінки
Кров'ю і потом написані вони
Їх написали Ви
Але перо на ручку поміняли ми
І не питаючи поради
Заклали нової ери засади.
Хіба винні ми,
Що романтики, що молоді,
Що не таким, яким хотіли би Ви
Цей світ будуємо ми.
Все що треба, від Вас вже взяли
У нас звісно будуть помилки
Ще скажіть, що у вас вони не були?
Не треба ж тоді докоряти
Ми теж багато можемо сказати
Але чи варто це?
На цьому ставлю крапку, - все!
