Крига років гріє долоні,
І кисень давно в суперечці з воднем.
В плесі душі витанцьовують дзвони.
А вітер зітхає в полоні.
Ми все прямуємо шляхом зворотнім.
Похмурого неба безодня-
Зайвий епіграф земних перебільшень.
Лещата часу стискають міцніше.
Ми -вівці сліпі і голодні-
В полум'я страху вціляємо віршем !
*****
Прохолода слів-постать кремезна
Вмира вона зіп'явшись на хресті,
І в небо здіймає очі пусті,
Чумні такі як макові зерна,
Аж душа від жалю моя терпне.
І шепоче розгніваний простір
Щось вороже і напевно чуже,
А ми крізь грати повземо вужем,
Та дітей запевняють дорослі,
Що шипи в троянди не гострі!
