Збожеволіти Тобою,
Знов очікувати осуд,
Озираючись на ближніх
І втрачати з цього розум…
Проклинати це прокляття…
Й божеволіти Тобою!
Помолившись на колінах,
У морозно-злу негоду,
Засинати на світанку,
Заховавшись з головою,
Під холодну, білу ковдру...
І там марити Тобою.
Прокидатись по обіді…
І лежати наче мертвий,
Подих стримувати в ліжку –
Де Ти? Де Ти? Де Ти? Де Ти?
Знов закусуючи губи,
Кулак стиснувши до болю…
Вкотре сам собі зізнатись-
Божеволію Тобою!
Не живий я і не мертвий…
Мов примара в сяйві світла.
Зник мій спокій, щезла віра
І надія кудись зникла.
Душ холодний не рятує,
Біль не змиється водою,
А у скронях кров пульсує…
Божеволію Тобою…
У бажання просто жити,
Щоб не знати мук і горя,
Лізуть думи, лізуть рими,
Павуки плетуть знов поле.
Розстеляють павутиння,
Аж завіяло бідою…
І у тих тенетах липких -
Божеволію Тобою!