Глибокий погляд втомлених очей,
Мільйони думок, що не будуть почуті,
Звичайна людина на цьому маршруті,
Що світ пропускає крізь серце своє,
Поклик до праведного, скромний талант,
Та душу на виворіт не відкриває,
Він багато пізнав, і від того й страждає,
Що для чинного світу простий емігрант,
Запитайте його, що ховають ті очі,
І чому цілий світ він тримає в собі,
Чому не розказує вірші свої,
І чому розмовляє завжди неохоче,
Він давно на розпутті, між думкою й словом,
Між коханням і болем, в душі це несе,
Велика ймовірність втратити все,
То як же обрати єдину дорогу.
Дякую за відгук, проте Франко теж писав таким римуванням...
Вічний революціонер,
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
(І. Франко)
Так, але то був, наскільки я пам'ятаю, хорей. А Ви починаєте писати ямбом, потім переходите на амфібрахій, а закінчуєте анапестом! Дійсно - Франко, але навиворіт! Я раджу вам почитати маленьку статейку Сергія Осоки "Основи поетичної майстерності" (спитайте у Гуглика). Там всього 8 сторіночок. Удачі!