Ти тільки в серці, —
може, серце вийняв? —
чи Ти слова пошлеш
на Схід, й на Захід?
Ще тільки ранку і
Любові вим’я, —
й про що мені казати —
й пронизати!
А ось цей Південь, —
і казахи…
Чи всі євреї дихали злобою?
Я став тисячолітньою трубою
горінням геніїв —
творіння й супокою!
Я не дихну:
проривно рвійні тут з жагою! —
давні євреї дихали Тобою!..
Ти тільки в серці,
чи це серце вийняв?
Чи Ти слова пошлеш
на Південь й Північ —
Ти тільки ранку і Любові вим’я!
Про що здє п’яні перші півні?
і м’ятний ранок?
й сік олійні?
і що зачуєш Ти — опівдні?!
Ти бачиш —
що це дихаю Тобою?
Пророк мовить — слова,
це треба — нині??
Я відсушився — в кожній батьківщині:
що далі — грязь
мазь-мразь
мороз,
і нафта,
даль, що удалась!
Я став тритисячолітньою трубою
і зіркою Ти
на золотім перетині —
із небостою!
Та Ти не рвись —
я тільки й дихаю — Тобою!!
І молодою-молодою
Пречистою — і не Вдовою.
Да, я не мрець,
та і не спец:
Твоєю теплою і довгою рукою
усі слова вловив — Вітець!
Він вів їх — як дірою,
куди подінешся? — євреї дихали Тобою…
06.01.2016
