Дім із химерами
Десь там в нічному Києві
Стоїть старенький дім.
Сто літ уже проплинули,
Як хтось ще жив у нім.
Вогні собі освітлюють
Ці мури не нові
І зорям в небо кидають:
«Ще є отут живі!»
Дельфін собі заплутався
У заростях густих,
Орел же заметався
У пазурах страшних.
З колон з сумними дивами
Схиляються слони
Під шелест вітру зливами
Із жабами вони.
Говорять тихим леготом
Олені й носоріг,
Русалоньки із хлюпотом
Стають як оберіг.
В німому диві з дивами
Чудовиська й казки.
Лунають переливами:
«Пройшли уже роки!».
Острозький замок
У світі у предивному
Є повно загадок.
І у Острозі вільному
Їх є також шматок.
Старезний замок дивиться
На нас десь із горба,
І слава князя шириться
І шириться журба.
Пройшли уже, пролинули
Преславнії роки.
Цей світ князі покинули,
Але живуть віки.
На нас ще озирається
Надбрамна башта ця,
Донжон нам посміхається
Усмішкою творця.
Тут неприступність шириться
В оцій височині.
І з небом церква мириться:
«Ми в світі не одні!».
Що церква, що фортеця –
Для краю це одне.
Як люд тут ізбереться,
Бог кару віджене.