Стоїть самотній дуб в гаю,
Скидає листя він додолу...
Весну він згадує свою,
Далеку ту, чудову пору...
Коли він вперше в цім гаю,
Із жолудя пробивсь нагору.
Та опинився, мов в раю...
Ту мить не вернеш вже ніколи…
Стоїть один... На самоті...
Стоїть… І досі все гадає:
Чому він тут? Чому один?
Та відповідь, нажаль, не знає…
Над ним пронеслись як вітри,
Вже сотні років... Збився з ліку...
Він пам'ятатиме завжди,
І не забуде їх довіку...
Як ріс... До сонця як тягнувсь,
На вітрі як шуміли віти...
Ще раз навколо озирнувсь,
Й від щастя захотів злетіти…
Стоїть самотній дуб в гаю,
Скидає жолуді поволі...
Не лає долю він свою,
Бо зна - буде в них краща доля...
Анатолій Розумний
04.11.2018
