Зоряне небо на тілі із крапель,
Смолистого, чорного воску.
Вчора згорів, як розпалений факел,
Та вогник лишився десь в мозку.
А зараз - пітьма, все вивчаю на дотик,
Наразі, торкаюсь Я голок,
Можливо біль і найсильніший наркотик,
Та порівняти - мій поклик!
Круто, метал - це досить суворо,
Та надто дрібні частинки.
Швидко звикаєш до локального болю -
Не поторчиш ні хвилинки.
Підемо далі, на черзі в нас леза -
Майже відклеїлась маска...
Та у секунди всесильного стресу,
Вдалий поріз - і поразка.
А ми не програЄмо - рано, Панове!
Заліпимо рани та й знову...
Я обіцяю закінчити(вкотре!?),
«Список людських задоволень».